ЮЛІЯ ГОМЕЛЬСЬКА:
«Не відчуваю повноти життя, коли нічого не пишу»

Щоразу, коли треба охарактеризувати того чи іншого композитора та його музику, постає запитання: а що становить «формулу» індивідуальності цього автора? Як у кожному конкретному випадку співвідносяться його особистість і творчість? Щодо Юлії Гомельської, то її музика є зліпком характеру, інтелектуальних можливостей, вагомих креативних ресурсів і душевних інтенцій автора. За її звучанням, наче за лініями на людській долоні, можна скласти уявлення про творчість мисткині й про неї саму

 Усі партитури цього автора вивірені до дрібних деталей, оформлені дуже чітко, акуратно, професійно, що, зазначу, зустрічається у композиторів нечасто. Так і в повсякденному житті Юлія Гомельська дуже організована, тактовно-толерантна, спілкуватися з нею - завжди приємно й легко.
Її музика різноманітна, контрастна за жанрами, сюжетами, образністю. Але й сама композитор - людина із різнобічними інтересами, якій цікаво випробовувати себе інколи навіть у протилежних царинах.
Твори Гомельської - нетривіальні за логікою драматургії, їхні назви інтригують і притому цілком відповідають композиційному результату. Їм властива своєрідна філософічність, - перед нами «розумна музика». Але саме такою особистістю є й авторка - розсудлива, чесна зі слухачем і собою, без маски побутового лицедійства й соціального лицемірства. Словом, цікава та неординарна постать.

-     Ви - автор, який може пишатися чималою кількістю виконань власних творів на зарубіжних форумах, що скажеш далеко не про всіх українських композиторів...
-     По-перше, думаю, будь-хто з моїх колег зацікавлений у розширенні можливостей для звучання своєї музики, тому постійно шукає «виходи» на виконавців не тільки на батьківщині, а й за її межами. А по-друге, чималу роль у моєму житті відіграло колосальне везіння. Я свого часу вчилася за кордоном, у дуже престижному виші Великобританії - Гілдхоллській школі музики й драми в Лондоні у рамках післядипломної (аспірантської) програми навчання. За півтора року я встигла взяти участь у багатьох творчих проектах, захистила вчений ступінь і отримала спеціалізацію «майстер музики в композиції». У мене склалися чудові стосунки з педагогами школи. У Британії я також познайомилася й потоваришувала з багатьма музикантами різних країн. Пізніше вони стали відомими виконавцями, і я дотепер підтримую з ними тісні творчі зв'язки. Усе це сприяло просуванню моєї музики на Заході.
-     Чим саме збагатили вас британські студії?
-     Багато чим. Перший досвід роботи в галузі сучасних електронно-музичних технологій, перше знайомство зі сферою кіно-музики (складовою аспірантського курсу), можливість участі в різноманітних проектах, таких, наприклад, як танцювальний, що передбачав співпрацю зі студентами-хореографами Лондонської школи сучасного танцю. Та й узагалі мені було цікаво довідатися, якою є освіта на Заході, пізнати величезний шар нової для мене музики -британської, європейської.
-     Зараз, коли ви певним чином віддалені від зарубіжних друзів, у вас менше контактів із закордонними виконавцями?
-     Так. Але ситуація компенсується, наприклад, одеським міжнародним фестивалем «Два дні й дві ночі нової музики», на який з'їжджаються виконавці з різних країн світу. І я, зі свого боку, по можливості сприяю тому, щоб фестиваль відвідували іноземні артисти й композитори. Зокрема, нашим гостем був мій друг, композитор і директор фестивалю у Японії Фуміо Тамура. Багато років я співпрацювала зі швейцарським ансамблем «Амальтеа». Вони не раз виконували мої твори в Німеччині, Швейцарії, Чехії, а також в Україні - Одесі, Києві. З останніх творчих контактів можу відзначити знайомство з австрійським співаком Рупертом Берґманом. Я йому подарувала свій компакт-диск і, прослухавши його, Руперт попросив написати для нього твір у жанрі міні-моноопери або вокального циклу. В результаті з'явилися «Відблиски втомленого поп-стару».
-     На яких зарубіжних фестивалях виконувалася ваша музика?
-     Я кілька разів представляла Україну на «Світових днях нової музики» у Люксембурзі (2000 p.), Гонконзі (Китай, 2002 p.), Берні (Швейцарія, 2004 p.), Швеції (2009 p.), Загребі (Хорватія, 2011 p.). Такі фестивалі проводить Міжнародне товариство сучасної музики (ISCM), штаб-квартира якого знаходиться в Амстердамі (Нідерланди). Щороку ця організація влаштовує фестиваль в одній із країн світу, при цьому кожна країна-учасниця презентує на ньому музику свого національного композитора. Також етапними для мене стали великі міжнародні форуми - 48-ма Венеціанська бієнале (Італія, 2004 р.) і «Florilege de Tours» (Франція, 2006 p.).
-     Хотілося б простежити ваш творчий шлях із якогось старту... Чому вирішили стати композитором?
-     Я з дитинства мріяла займатися музикою. Батьки мої дуже музикальні, хоч і не музиканти за освітою. Мама дотепер любить слухати музичні радіопередачі, знає імена всіх композиторів, теми опер, симфоній. Тато чудово співав. У нашому домі завжди звучала музика, і мені у ранньому віці прищепили любов до неї. Я прагнула навчитися грати на фортепіано - його купили, коли мені виповнилося п'ять. Ставлення до інструмента у мене сформувалося унікальне - як до священного предмета. Пам'ятаю, любила щось награвати, імпровізувати, підбирати мелодії, що звучали навколо. Одним словом, із дитинства я знала, що буду музикантом. А зараз музика для мене - це й хобі, і професія. Від усвідомлення цього факту я насправді щаслива.
-     Ви мріяли стати піаністкою?
-     Так. У музучилищі в Сімферополі я вчилася на фортепіанному відділенні. Але на факультативі з композиції за роки навчання встигла написати чимало невеликих творів: п'єси для фортепіано, різноманітні дуети, вокальні цикли, хори. Тоді у мене й з'явилася потреба створювати музику. Відкрився цілий світ, від якого я вже не змогла відмовитися.
-     Ну, а далі як усе склалося?
-     Я могла здобувати освіту в багатьох містах колишнього СРСР, бо прослуховувалася на факультетах композиції у Москві, Нижньому Новгороді, Донецьку й Києві. Та коли опинилася в Одесі, мене це харизматичне, яскраве місто підкорило, воно дуже близьке моїм темпераменту й світовідчуттю. До того ж в Одесі є море, а я - з Феодосії. А найголовніше - я потрапила у клас до чудового педагога Олександра Красотова. Він не тільки прекрасний музикант, а й геніальний Учитель. Ось так і було ухвалено рішення вчитися в Одеській консерваторії.
-     А в чому його геніальність як педагога?
-     Він був непересічною особистістю. Знав багато різної музики, знався на живописі - був надзвичайно освіченою, інтелігентною людиною. Коли я прийшла до нього в клас, він перебував на піку педагогічної діяльності, адже йому тоді було всього 50. У якихось проявах свого педагогічного методу він видавався дуже принциповим і вимогливим, спочатку з новачками обходився досить жорстко. Вважаю, що це абсолютно правильно. Він нас тримав у залізному кула-ці, навантажуючи конкретними завданнями. Але поступово, спостерігаючи за ростом вихованців, давав усе більшу волю. До нього потрібно було прислухатися, а не сперечатися. Та якщо учень витримував вишкіл, Красотов допомагав розкритися молодому таланту, тому що бачив розвиток наших здібностей у перспективі. Він був генератором ідей, мав величезну життєву й творчу енергію, якою щедро ділився зі студентами.
-     Ви вчилися в Англії, то, напевно, мали змогу там залишитися...
-     Усе насправді йшло успішно. Після закінчення Гілдхоллської школи в Лондоні я вступила до Університету Сассекс для продовження навчання й одержання докторського ступеня. Але в якийсь момент зрозуміла, що життя - це не тільки творчість і музика, хоча це величезна, надзвичайно важлива частина мого буття. Родину в Англію я одразу забрати не могла, для цього потрібен був час, - який саме, я не знала. Я писала багато музики, її виконували. Ішов проект за проектом, і я втягнулася у низку творчих замовлень, із якої було важко «вистрибнути». Пам'ятаю, що працювала дуже інтенсивно, без вихідних, іноді просто не піднімаючи голови... Але що в підсумку? Приходжу після вдалого концерту додому, а там порожньо, розділити мою радість і підтримати мене нікому - немає поруч близьких, дорогих серцю людей, доньки (їй на той час уже виповнилося п'ять-шість років). Таку ситуацію із психологічної точки зору я сприймала досить хворобливо. Можливо, чоловік би витримав, а мені, як жінці, було надто тяжко. Я усвідомила, що проживаю не своє життя і моя реальність - трохи інша. Тому й повернулася в Україну: спочатку відстрочила навчання в Англії на рік, потім ще на два. Але коли і цей термін сплив, написала керівництву університету, що через сімейні обставини відмовляюся від стипендії і прошу передати її гідному претендентові. Невідомо, як би склалася моя доля, коли б я залишилася в Англії і так само, як британські композитори, боролася за затребуваність у музичному житті Лондона.
-     Ви багато пишете на замовлення різних виконавців. Але як поєднати створення музики для душі, за творчим імпульсом і натхненням, із замовною формою роботи?
-     Замовлення - це не жорсткі рамки. Усі вони надходили від виконавців, яким подобалася моя музика. Але при тому я була абсолютно вільна у виборі жанру, засобів утілення ідеї і навіть неї самої. Визначалися тільки виконавський склад і час звучання. А для мене такі вимоги - не проблема. Будь-яка замовна робота - це творчий виклик для композитора, прекрасний позитивний стимул для вдосконалення.
-     Терміни виконання замовлення вас не обмежують?
-     Вони теж бувають різними, за домовленістю сторін. Безумовно, серйозний твір не пишеться із сьогодні на завтра, - так може виникнути лише цікава ідея опусу.
-     А що в процесі написання музики вам цікаво?
-     Власне, сам процес - стан творчого горіння, коли я не можу ані спати, ані їсти. Мене це відчуття наче «накриває» і поглинає.
-     Як у ролі стороннього слухача сприймаєте свою музику?
-     Якщо чесно, для мене справжня мука слухати на концертах власні твори. Завжди хочеться, щоб усе скоріше розпочалося і так само швидко закінчилося. Тому, напевно, мені більшою мірою цікавий сам хід створення музики, ніж результат - виконання, хоч і він, звичайно, дуже важливий.
-     Це, як я розумію, психологічні нюанси. А якщо оцінювати професійно...
-     Я досить часто себе критикую, вважаючи, що змогла б у багатьох випадках написати краще, цікавіше. Мій творчий принцип - не повертатися до минулого: усе, що вийшло з-під пера, повинно існувати й пробивати собі дорогу в житті.
-     Не переробляєте свої твори?
-     Ніколи. Уважаю це марнотратством. Мені здається, що краще написати нову композицію, у якій інакше самовиразитися, адже кожна нова робота - шанс для творчого зростання.
-     Як думаєте, зараз ви переживаєте період зрілості?
-     Гадаю, що так.
-     За якими ознаками його визначаєте?
-     Прийшло розуміння багатьох творчих процесів і самої себе у професії. Я стала мислити в різних жанрах. Довгий час працювала тільки над камерними творами тому, що цього потребував формат проектів, зокрема міжнародних фестивалів і форумів, у яких брала участь. Тепер я дедалі більше звертаюся до симфонічної музики: уже дещо написано, але ще багато планів попереду. Закінчила Третю симфонію для великого симфонічного оркестру, є ідеї для наступної. Не так давно з'явилися Фортепіанний і Скрипковий концерти.
-     Вихід на великі жанри - це фактор зрілості?
-     Не завжди, але в моєму випадку - так. Я відчуваю у собі сили працювати з повномасштабним оркестровим ресурсом. Загалом мені цікаво в будь-якому жанрі - не можу надати перевагу жодному.
-     У вашому доробку всього один музично-драматичний твір - балет «Джен Ейр»...
-     Його мені замовила у Лондоні компанія «Лондонський дитячий балет», яка щороку випускає нову постановку. Керівництво шукало композитора, який зміг би написати музику до вже готового сценарію. Я була однією з кількох претендентів, хоч і не мала досвіду роботи в такому жанрі. Сам по собі сюжет балету складний: про стосунки й любов Джейн Ейр і її, так би мовити, роботодавця. Виходить, музика мала бути ліричною, дуже романтичною, при цьому написаною з урахуванням юнацької аудиторії, адже балет ставився силами молодих танцівників. Разом зі мною над проектом трудилася прекрасний хореограф Поліанна Букинхем, із якою ми щотижня зустрічалися й по 5-6 годин інтенсивно працювали, крок за кроком складаючи загальну конструкцію. Це був захоплюючий процес.
-     А якби надійшло замовлення на оперу, то ви б теж не відмовилися?
-     Якщо б мене зацікавив сюжет, фабула, то чому ні? До речі, складаючи вокальні твори, я сама продумую до них лібрето. Так було в «Листі до Онєгіна», «Відблисках втомленого поп-стару», які цілком можна назвати міні-монооперами.
- Я так розумію, що ви належите до типу людей, які беруться за будь-які проекти, бо цікаво випробувати себе в різному...
-     Так, я намагаюсь удосконалюватися, мені багато що цікаво.
-     Ви самі добираєте назви до своїх творів...
-     Для мене заголовок - перший імпульс, що виникає у підсвідомості, коли я починаю роботу. Назва - це першоідея, дуже вагоме посилання до процесу створення музики, але ще й певна програма.
-     Що вам допомагає у пошуку заголовка - процес створення нової композиції, меседж до потенційного слухача?
-     Ймовірно і те, й інше, бо мені важливо знати, що для когось пишу. Як правило, я уявляю певну віртуальну картинку: бачу майбутніх виконавців твору, навіть концертну обстановку, де звучатиме музика. Наприклад, «Дабуба-па» для скрипки соло створювався для блискучого британського скрипаля Пітера Шеппарда Скаєрведа - музиканта-актора: він може й уміє рухатися по сцені, щось виголошувати, проговорювати, одночасно граючи на скрипці, - таке не кожному під силу. Тож у цій п'єсі я максимально використала акторські можливості скрипаля, узявши за основу квазіджазову закличку «дабуба-па». У ній приховано якусь потаєну енергетику з елементом емоційної напруженості, тому вона й озвучується у назві опусу.
-     У вас також є твір для духового оркестру «Бунт» - ексцентрична й інтригуюча назва...
-     Цей опус - не без елементу театральності, зі драматургією «інструментального театру», чергуванням зон нагромадження енергії і розрядки. Мені хотілося написати твір, відповідний інструментальній виразності духового оркестру, показати його багатий у всіх розуміннях потенціал. У «Бунту», до речі, щаслива доля: уперше його з чималим успіхом виконали в Лондоні, пізніше він одержав премію у Бельгії.
-     Про що ви хотіли розповісти у цьому творі?
-     Про взаємини людини й навколишнього світу, внутрішній і зовнішній стани, їхню взаємодію, взаємовплив або, найчастіше, нерозуміння і неприйняття. Тут відбиваються динаміка й статика, їхні перетинання-схрещування у «нервовому» співіснуванні. В анотації я написала: «Бунт - це втеча від депресії й одночасно найвища її форма. Бунт - це запобігання тиші, кричущого "Виходу немає!" І бунт - це вірус, від якого неможливо врятуватися».
-     Неофольклорні опуси, приміром «До сонця» для двох роялів, «Гуцулка-данс» для фортепіано та перкусій, за емоційним тонусом перебувають в одному ряді з такими творами, як «Тріумф адреналіну», «Бунт», «Ритмус», та й семантикою у чомусь із ними схожі...
-     У них я звертаюся до фольклорної інтонації. Окрім композицій «До сонця», «Гуцулка-данс», це також «Фоніум-фолк», «На крилах східного вітру». У творі «До сонця», наприклад, наприкінці звучить завуальована тема народної пісні «Вийди, вийди, Іванку». Вона не зовсім виразно розпізнається, тому що досить сильно інтонаційно й гармонічно трансформована. Через квазіфольклорну інтонаційність я апелюю до язичницької обрядовості - ритуальних дійств прадавніх слов'ян.
-     Однак у вас є і зовсім інші, прямо протилежні за емоційною енергетикою опуси, наприклад «Гербарій... музика спогадів» для струнного тріо...
-     Коли я обмірковувала цей твір, перед очима постала картинка: гортання сторінок старого альбому. Що таке гербарій? Не просто засушений букет квітів. Це немов якась метафора: кожний листочок, квітка й стеблинка пов'язані з певними фрагментами нашого буття. Людина, переглядаючи альбом, згадує найяскравіші моменти свого життя - трагічні, зворушливі, радісні, ліричні. Утім складно пояснювати семантичну складову власної музики, тому що у свідомості автора все виникає одночасно, у єдності музичного матеріалу, образного ряду і назви.
-     «У потоці пульсуючої Ліри» - твір, близький за характером «Гербарію»...
-     Можливо. У ньому немає виразного мотиву-теми, за який може вхопитися слух: іде сонористичний звуковий потік. Ліра - це найдавніше північне сузір'я, найвіддаленіший полюс земної реальності. Пульсуючі потоки енергії, що виходять від нього, поєднують людство й увесь Всесвіт у неподільне ціле, - це єдність протилежностей.
-     А який підтекст у композицій «DiaDem», яких у вас чотири? Усі вони названі однаково, але написані для різних інструментальних дуетів.
-     Першу композицію із такою назвою для флейти й фортепіано я написала для швейцарського ансамблю «Амальтеа». По-перше, я знала, що твір виконуватимуть жінки, а діадема - гарна жіноча прикраса. По-друге, «діа» означає «два», і музикантів теж двоє. Виходить, що перед нами - демонстрація можливостей двох яскравих артистів. Третє значення: «діас» - святий, «демос» - диявол. Отже, «DiaDem» - цикл дуетів із моєю авторською назвою.
-     Ми з вами у розмові контурно окреслюємо вашу досить різноманітну за програмною семантикою й жанрами творчість. Зрозуміло, що нереально поговорити про всі ваші твори, але мушу запитати вас про одну з ваших симфоній (у вас їх уже три) - Другу із назвою «Україна Forever» («Україна назавжди»). Чому така програма?
-     Хоч би як пафосно це звучало, але, очевидно, настав момент, коли я повинна була за велінням душі написати цей твір як присвяту своїй Батьківщині. У ньому розповідається про її непросту долю, складні історичні обставини - про країну, яка себе ще до кінця не знайшла, у якої, на мій погляд, усе ще попереду. Тут, очевидно, виражена моя громадянська позиція, хоч я побоююся вживати гучні слова. Це «Україна назавжди» особисто для мене, але також і для всього світу.
-     Гаразд. Якщо під кожний твір можна знайти філософську базу, то, виходить, що нефілософської музики просто не існує. Чи не здається вам, що філософічність у музиці - надумане поняття?
-     Так, я згодна, іноді зустрічається в музиці деяка надсадна філософічність. Тому й не люблю робити програмні преамбули до творів. Якщо й писати, то коротку замітку, а не розгорнутий текст про «високі матерії». Такі речі, як правило, не сприймаються. Або спрацьовують не в кращий для композитора бік.
-     Чому?
-     Тому що іноді відверто слабкий музичний матеріал явно не дотягує до пишномовних філософських фантазій.
-     Хотілося б поговорити про ваші вокальні твори. Більшість їх написано на англійські тексти, - як я розумію, на замовлення іноземних виконавців. Але англійська мова відсотків на п'ятдесят «закриває» для українського слухача сприйняття твору, адже далеко не всі володіють нею...
-     Можливо. Однак цілком імовірно, що слухач відчує загальний емоційний настрій, певне енергетичне послання, за назвою зрозуміє характер музики. Ми ж далеко не всі вокальні композиції інших авторів слухаємо українською чи російською мовами. Можна, до речі, додавати український переклад, аби було зрозуміло, про що говориться у словесному тексті.
-     Ви завжди самі обираєте поезію?
-     Так. Лише одного разу, коли створювалася вокально-драматична сцена «Божественна Сара» про видатну французьку актрису Сару Бернар, замовлена прекрасною британською співачкою Сарою Волкер, я опиралася на поетичний монолог, написаний письменником і поетом Майклом Ірвіном: протягом року він працював над лібрето, докладно вивчаючи документальні матеріали про життя Сари Бернар. Але й тоді я не лишилася осторонь процесу: висловлювала побажання й зауваження, дещо міняла місцями, вдавалася до повторів.
-     А як виник задум «Листа до Онєгіна» для сопрано й віолончелі? До речі, дуже цікавий твір, з екстравагантно-тендітним емоційно-звуковим психологізмом. Він інтригує ще й тим, що на асоціативному рівні корелює із загальновідомим пушкінським текстом...
-     Опус я писала на замовлення двох швейцарських музикантів - співачки й віолончеліста. Він мав бути, природно, камерним. Я уявила собі його в жанрі ліричного монологу, тож поетичне джерело мені потрібне було не із м'якої пейзажної лірики, а навпаки - щось драматично-трагічне, насичено-емоційне, до того ж - англійською мовою, оскільки твір призначався для англомовних музикантів. Перечитала багато чого, переглянула в інтернеті все можливе. І знайшла чудову поезію сучасної авторки Рут Пейдл, яка написала поетичний монолог до однієї із ювілейних дат Олександра Пушкіна. Це лист уже не пушкінської, а сучасної Тетяни до Онєгіна.
-     Поетичні тексти Ґвінет Льюїс, Рут Пейдл, Доллі Редфорд, Дженні Фонтана, Анни Ахматової, Олени Матушек... Чи є між ними щось спільне?
-     Уся поезія - жіноча. Мене вабить саме така лірика, оскільки співзвучна мені. Але є й винятки, як, наприклад, твір «Відблиски втомленого поп-стару». Тут я використала поезію Карла Марії Кінскі, тому що створювала опус для австрійського співака Руперта Берґмана.
-     Ви написали чимало музики, весь час перебуваєте у творчому процесі. А як відчуваєте власну продуктивність?
-     Працюю у міру сил, можливостей і здібностей, даних мені Богом. Але саме по собі запитання позначає тонку грань між кількістю і якістю написаного, оскільки ці величини різні.
-     Плідність, творча продуктивність - показник таланту?
-     Безумовно. Уміння писати багато різної музики свідчить про творчий потенціал -креативне джерело, з якого композитор черпає ідеї.
-     А хто такий композитор, на вашу думку, - людина, у якої надлишок творчих ідей і яку тягне до самовираження у звуках?
-     Будь-яка особа повинна якось самовиражатися - писати картини, ліпити скульптури, співати, танцювати. Композиторство відрізняється від інших видів творчості тим, що більше зав'язане на підсвідомості.
-     Але ж можна потрапити не у свою професію. Буває так, що пишуть музику, буквально вичавлюючи із себе якісь ідейки...
-     Скажу про себе, тому що говорити за всіх не можу. Я не відчуваю повноти життя, коли нічого не пишу. Завершуючи один твір, я, як правило, розпочинаю інший. Бути композитором - це певна внутрішня потреба. Особисто я намагаюся над такими питаннями не замислюватися. Живу, працюю, як можу, - інакше просто не вмію. Тож, мабуть, це і є мій правильний і єдиний шлях у житті.
-     Ну, і ще одне запитання - банальне, але все-таки... Які твори найяскравіше вас характеризують у плані авторського мислення, естетики?
-     Не можу відповісти. Усі твори мене характеризують, але кожний - по-своєму. Мої твори - усі мої діти...

Анна ЛУНІНА
«МУЗИКА» №5 (401), 2014 р.

Фото Романа РАТУШНОГО



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)