ЕСТОНІЯ:
ПРО МУЗИЧНУ КУЛЬТУРУ СЬОГОДЕННЯ Й МЕНТАЛЬНУ
СУТНІСТЬ НАЦІЇ

Продовжуючи серію інтерв'ю із митцями колишніх радянських республік - нині вже більше двадцяти років самостійних країн, цього разу пропоную розмову з відомим естонським диригентом Еркі Пехком. Багато років він працював у Національному оперному театрі «Естонія», провівши понад 700 оперних вистав, а зараз є куратором міжнародного фестивалю оперної музики «PromFest» у Пярну

     Розмовляючи з естонським гостем, кілька разів подумки зауважила своє щире здивування благополучним станом музичної культури Естонії та поважним, тактовним ставленням до мистецтва як з боку держави, так і з боку суспільства, тобто громадян, бо, як відомо, культуру формують самі люди своєю небайдужістю до неї. На такому тлі ситуація, яку спостерігаємо в Україні, видається невиразною, навіть депресивною.
    Лише констатую: на початку травня в Національній філармонії України відбувся концерт «Київської камерати» з Еркі Пехком і солістами - перспективним молодим піаністом Ювалом Гіладом і співачкою Хелі Вескус, яка має рідкісний за силою і тембровими барвами голос, здатний озвучувати специфічний вокальний репертуар - твори Ріхарда Ваґнера, Ріхарда Штрауса, Густава Малера. Але концерт пройшов у напівпорожньому залі. Чому? Хіба до нас щодня приїздять іноземні, зокрема естонські музиканти? Чи не цікаво послухати нашим диригентам і співакам, як інтерпретують класику їхні зарубіжні колеги? Чи в нас усе так бездоганно? Нецікаво це нашій публіці, особливо, професійно музичній. У нас усі все знають, тож навіщо витрачати свій дорогоцінний час, краще «поплакатися» у тисячний раз, що в нас нічого вагомого не відбувається, навіть тоді, коли це не так. У цьому естонці, на відміну від українців, зовсім інші. От і проявилася одна з причин нашого маргінального культурного становища.
    А ще я вкотре переконалася, що культура успішно розвивається в умовах, по-перше, політично стабільної держави, яка не колапсує у постійних політичних переворотах, по-друге - за наявності консолідованої нації, котра поважає себе, а цінувати культуру, мистецтво - й означає шанувати і по-справжньому любити рідну землю. Мабуть, чим менша держава, тим згуртованіші її громадяни? Є над чим поміркувати...

-   Пане Пехк, ви у нас, в Україні, уже втретє: 2008 року показали програму з творів естонських композиторів, у 2010-му, - музику Арво Пярта, а зараз відвідали нас із класичним концертним репертуаром. Зазвичай іноземні музиканти намагаються насамперед представити мистецтво своєї країни. Але ви цього разу вирішили інакше. Чому Моцарт, Бетховен, Ваґнер?
-   Мені хотілося продемонструвати саме класику, причому у вигляді органічно цільної програми, коли б сам концерт із кількох творів різних композиторів сприймався як єдиний опус, тобто одна композиція передавала б «естафету» іншій. Було й іще таке міркування, на котре я зважав, складаючи програму: контраст трагіки й позитиву. Твір «Адажіо і фуга» Моцарта для оркестру, яким відкривався концерт, - не зовсім типовий для Моцарта. Я відчуваю у цій музиці хворобливу емоційну напруженість і навіть розпач. Адже ми Моцарта знаємо як радісного, іскрометного композитора, за винятком деяких його драматичних опусів, таких, приміром, як «Реквієм». Але й «Адажіо і фуга» - не найсвітліший зразок. І я подумав, що почати ним концерт буде дуже доречно в контексті тих складних драматичних політичних і суспільних подій, які відбуваються в Україні.
-   Ну, а що скажете щодо Концерту для фортепіано з оркестром № 2 Бетховена й творів Ваґнера - пісень на слова Матильди Везендонк для сопрано й оркестру і «Зиґфрід-ідилії» для оркестру?
-   Мені не хотілося перетворювати концерт у жалобну акцію, тому після твору Моцарта я перевів програму в іншу емоційну площину. Бетховена ми звикли вважати драматико-патріотичним автором, - на жаль, існують такі стереотипи розуміння його творчості. Але Другий фортепіанний концерт композитора витриманий у моцартівській променистій тональності. Так вималювався гарний контраст від трагіки твору Моцарта до бетховенського позитиву, - життя, що б там не було, триває.
-   А як до цього дотичний Ваґнер?
-   Ваґнер у своїй музиці акцентує нашу увагу на філософському розумінні мистецтва, та й життя в цілому. Він, як у піснях, так і в «Зиґфрід-ідилії», пропонує нам трактування важливих питань буття: хто ми? яким є наше життя? «Зиґфрід-ідилія» дає можливість підключити гру уяви, знайти індивідуально-суб'єктивне тлумачення цього твору, у якому сконцентровано величезну енергію надії в просуванні по життю уперед - у майбутнє...
-   Із вами приїхала прекрасна співачка - Хелі Вескус, яка досконало виконала пісні Ваґнера: така тонка вокальна інтерпретація, відчуття стилістики цієї складної для виконання музики...
-   Так, я знаю Хелі дуже давно: ми з нею багато років разом працювали в нашому Національному оперному театрі. Вона - єдина в Естонії співачка, здатна виконувати вокальну музику Ріхарда Ваґнера, бо у неї унікальний голос. Чимало співаків у світі беруться за Ваґнера, Штрауса, Малера, але далеко не кожному до снаги посправжньому класно проспівати, викластися в голосі, відчути інтонацію, вібрацію музики цих митців. А для Хелі це «рідний» репертуар. Вона - дуже розумна співачка: через характер вокальної подачі вона доносить зміст тексту. Тому, коли ми з Валерієм Матюхіним узгоджували програму майбутнього концерту, я радо погодився зіграти П'ять пісень на слова Матильди Везендонк, одразу ж подумавши про Хелі. Я був упевнений, що вона сподобається українським меломанам.
-   Ви привезли із собою ще й юного піаніста - Ювала Гілада...
-   Тут знову спрацював принцип контрасту. Хелі - досвідчена співачка із двадцятирічним стажем роботи в оперному театрі. Вона - сформована особистість на піку своєї кар'єри. А Гілад - піаніст-початківець, гру якого я чув у Фінляндії й Ізраїлі. Я одразу ж зрозумів, що в цьому хлопчику є щось особливе. Дуже сподіваюся, що в майбутньому на нього очікує хороша кар'єра. І через десяток років я з гордістю зможу сказати, що ми колись із ним працювали разом. Думаю, що програму було продумано так, що кожен із солістів та оркестр добре розкрилися.
-   Ми мало, вірніше, взагалі нічого не знаємо про стан сучасної естонської музики. Розкажіть про неї...
-   Так, нам, на жаль, мало що відомо одне про одного, хоча я не з тих, хто сумує за Радянським Союзом...
-   Хто ж зараз за ним сумує?
-   Є люди, які ще відчувають ностальгію за минулим, навіть серед музикантів знаю таких.
-   У чому ви вбачаєте принципову різницю між нинішнім станом культури й тим, що існував при «радянській» політиці? ,
-   Тоді, при СРСР, було менше особистої відповідальності, бо за нас багато чого планувалося й вирішувалося у вищих органах влади. Національна ініціатива не підтримувалася, за неї часто карали. Радянська система вибирала «своїх», яких підштовхувала, просувала у кар'єрному зростанні. Тому й зустрічаються ще музиканти, які з пієтетом згадують радянські часи. Зараз же, у нинішніх умовах, ми - естонці - самі відповідаємо за свою національну культуру.
-   А які ще плюси в незалежності вашої культури?
-   Ми маємо набагато тісніші контакти з Європою, відповідно, й краще уявлення про стан європейської культури. Так склалося, бо ми живемо зараз в іншому «союзі» - Європейському. Щоправда, він не політичний, а, радше, економічний. У нас більше можливостей гастролювати Європою, до нас приїжджають закордонні артисти. А при радянській владі ми практично поняття не мали про європейську сучасну культуру. Нині межі нашого пізнання європейського мистецтва стали набагато ширшими. Але, на жаль, ми зовсім нічого не знаємо про білоруську, українську культури. Коли 2008 року я вперше приїхав в Україну й привіз програму із творів сучасних естонських композиторів, то ці імена нікому з українських слухачів не були відомі. І після концерту багато хто з присутніх висловлювали жаль, що з такою гарною сучасною естонською музикою доти не були знайомі.
-   Ми знаємо, мабуть, тільки Арво Пярта...
-   Так, але цей композитор належить не лише естонській культурі, його знають в усьому світі. Це - митець світового масштабу, хоча нам, естонцям, приємно усвідомлювати, що він наш, естонський автор.
-   Ви кажете, що тепер естонці як нація уже самі за себе відповідальні. Держава, мабуть, провадить правильну культурну політику?
-   У нас в Естонії, як у столиці, так і в інших містах, вирує регулярне концертне життя, а також проходять 54 музичних фестивалі на рік - це величезна кількість! Тут і великі оперні форуми, і клавесинові, органні, камерні фестивалі - стародавньої й сучасної музики, та ще й вокальні. Усі акції - міжнародні: до нас приїздять чудові європейські виконавці, оркестри, композитори світового рівня.
-   А естонські композитори затребувані у Європі?
-   Так. Багатьом естонським авторам європейські менеджери замовляють твори. Окрім Арво Пярта в нас є ще п'ять-шість композиторів, відомих у Європі.
-   Назвіть їхні імена...
-   Вельо Торміс, Эйно Тамберг, Лепо Сумера - наші висококласні автори, класики сучасної музики, твори яких звучать у багатьох країнах. Эрккі-свен Тююр - живий класик: його опери ставлять у Європі. А серед молодших - Тину Кирвітс, Хелена Тульве, Юрі Рейнвере. Моніка Маттійсен - знана флейтистка і композитор, яка пише цікаву модернову музику, причому модерновість ця має зовсім нову якість. У нас багато молодих авторів, яких знають у Європі - їм замовляють музику, їх слухають, виконують.
-   Тобто розпад Радянського Союзу позитивно позначився на стані вашої культури?
-   Так, ми просто стали вільніше дихати. У радянські часи, як мені здається, рухалися вперед передусім російські, вірніше, московські композитори, виконавці. Пробитися нагору кар'єрними сходами музикантам із республік було неймовірно важко. А зараз для нас усі європейські дороги відкриті, ми можемо планувати й координувати власний творчий шлях. Наприклад, після нинішнього концерту в Україні я одразу ж лечу до Берліна слухати найкращих музикантів і диригувати в опері. Колись про таке можна було лише мріяти...
-   Ви переважно оперний диригент?
-   Напевно, так. Я не помру від того, що не продиригую, приміром, П'яту симфонію Бетховена, але хотів би диригувати усіма оперними творами світу.
-   Але чому зупинили вибір на оперному диригуванні?
-   Людський голос - найдосконаліший інструмент. У будь-якого іншого виконавця - скрипаля, піаніста тощо - інструмент перебуває поза його тілом. А у співака голос усередині, від чого виникає особлива щирість, інтимність подачі музики. Щоправда, співаків і співачок багато, але по-справжньому хороших - мало, навіть дуже мало... Досконалість голосу, вокальна техніка, особистісні якості, що віддзеркалюються у музичному виконавстві, - цілий комплекс, тому серед вокалістів дуже важко знайти ідеальних.
-   Правда, що ви провели понад 700 оперних вистав?
-   Так, навіть більше - у Національному оперному театрі «Естонія». Окрім того, зараз я очолюю оперний фестиваль, який колись започаткував, і в наступному році ми підготуємо вже сьому виставу. Я запрошую режисера, але й сам беру активну участь у процесі постановки. Завжди обираю такого режисера, який був би мені близький по духу. До показу оперного дійства ми разом проходимо довгий шлях - рік-півтора інтенсивної спільної праці.
-   Ставиться лише одна опера?
-   Так. Але це робиться під переможця конкурсу вокалістів «Klaudia Taev Competition», що проходить у рамках нашого фестивалю. Співак або співачка, які виграли конкурс, самі обирають оперу, у котрій хочуть виконувати головну партію. І я починаю продумувати всі технічні деталі майбутньої вистави, включно із вибором режисера-постановника.
-   Якщо ви так міцно пов'язані з оперним мистецтвом, то добре обізнані зі станом сучасного естонського оперного театру. Ваші композитори пишуть опери?
-   Звичайно. Щороку держава замовляє оперу якомусь естонському автору. Раз на один-два роки - за ситуацією - в нас обов'язково відбувається прем'єра сучасної естонської опери. Наприклад, твори нашого відомого композитора Едуарда Тубіна, який, на жаль, уже помер, ідуть в театрі досить регулярно, з нетривалими перервами.
-   І сучасні опери не знімають із репертуару?
-   Звісно ні. Буває, що вони йдуть навіть кілька сезонів поспіль. Як мінімум п'ять-шість разів вистава повторюється одразу після прем'єри.
-   Естонський оперний театр часто гастролює країнами Європи?
-   Раз на два-три роки виїжджає завжди. Також іноді гастролює й музичний театр «Vanemuine» міста Тарту.
-   І що везуть - естонський оперний репертуар або ж світову класику?
-   Переважно класику. Гадаю, це залежить від імпресаріо.
-   А балети естонські композитори пишуть?
-   Із балетами гірше - пишуть рідше. Але загалом у нас дуже добре продумана державна культурна політика, існує чітка програма. Щоб композитор написав твір і він ніде не прозвучав, нікому не був потрібен, - це нонсенс. Якщо є замовник на конкретний опус - диригент, музикант-виконавець, то Міністерство культури Естонії обов'язково профінансує роботу автора. Естонія в цьому плані - щаслива країна. У нас дуже високо цінують сучасне музичне мистецтво: постійно звучить доволі багато різної музики.
-   І слухачі активно відвідують концерти з сучасними програмами?
-   Так. Навіть якщо їм не знайоме ім'я композитора, вони прийдуть на концерт послухати його музику заради цікавості, інтересу.
-   Яким жанрам композитори віддають перевагу?
-   Пишуть і великі, і камерні твори.
-   А скільки у вас симфонічних оркестрів?
-   У Таллінні - один, Національний симфонічний оркестр. Інші оркестри - міські: у Пярну, Нарві. У Тарту розташований музичний театр, який ставить опери, оперети, мюзикли. Але театральні оркестри також виступають із симфонічними програмами.
-   Тож нині музична культура у вас - на підйомі?
-   Так. Якщо хтось скаржитиметься, то, гадаю, це буде несправедливо.
-   Читала, що ви отримали Державну премію за постановку опери Жуля Массне «Таїс». Здивувалася, бо Державні премії зазвичай дають за просування вітчизняного репертуару...
-   «Таїс» була пов'язана з моїм оперним фестивалем, а вибір опери, як я уже казав, залежить від пропозицій з боку співака - переможця конкурсу вокалістів.
-   Які вистави в рамках вашого оперного фестивалю вже були поставлені?
-   «Ріголетто», «Атілла» Верді, «Демон» Рубінштейна, «Кармен» Бізе, «Таїс» Массне, «Царева наречена» Римського-Корсакова. А зараз, напевно, буде «Аїда» Верді.
-   А яким режисерським рішенням опер ви надаєте перевагу - академічним чи модерновим, епатажним?
-   Усі твори ми ставимо з урахуванням сучасної інтерпретації. Однак ультрамодерновими режисерськими новаціями, які зовсім ідуть урозріз із сюжетом, що, скажімо, прийнято в Німеччині, ми не захоплюємося. Зараз модно показувати унітази як декорації й бутафорію, вибудовувати якісь вигадливі мізансцени з голих людей... Ні, таке ми не практикуємо. Сучасного трактування оперних вистав ми досягаємо інакше - через позаісторичність, не прив’язуючись до конкретних подій і епох, тобто без історичного костюмування. Як на мене, шокуючі сценічні екзерсиси відволікають від музики - публіка перестає її слухати, бо споглядає «сценічний балаган».
-   Однак Європа віддає перевагу саме таким постановкам...
-   Гадаю, що ця мода тимчасова. Але й інша крайність не бажана - маю на увазі історичну достовірність, наочну реалістичність, як це було раніше в постановках класичних опер.
-   Чому, на вашу думку, так змінилася естетика оперної режисури?
-   У минулому оперу сприймали як видовище. Публіка ходила в театр, як зараз на перегляд кінофільму. їй потрібно було точно знати, що відбувається на сцені, тому й режисери дотримувалися історизму, подробиць, деталей місця і часу дії. А зараз - розрахунок на те, що слухачі вже знають, про що йдеться у виставі. От і акцентується не так сюжет, як його інтерпретація - публіка має уловити нюанси нового підходу до класики. А ще музика не відступає на другий план, як це відбувається в експериментаторських режисерських постановках, де фабули класичних опер переінакшуються іноді просто до невпізнання.
-   Тобто ультрасучасну дорогу сценографію з комп'ютографами ви не використовуєте...
-   Практично ні, тому що такі постановки потребують величезних капіталовкладень. Ми намагаємося за невеликі кошти створювати видовища, які не виглядають дешево.
-   Ви казали, що в Естонії добре налагоджені культурні контакти з Європою. А чим музика ваших композиторів відрізняється від європейської?
-   Нині кожний композитор шукає щось своє. Сучасна музика така універсальна, що просто складно відрізнити європейського композитора від естонського, як то можна було зробити раніше, коли в музиці естонців відчувався яскраво виражений національний дух. Думаю, що питання взагалі потрібно ставити в іншій площині.
-   У якій саме?
-   Гарна музика або погана... Зараз у поп-жанрах ситуація аналогічна. Однак усе, що є професійним, - це завжди добре.
-   Але чи не вважаєте ви, що так було в усі часи?
-   Не знаю. Можливо й колись було так само. Нікому не відомо, що насправді відбувалося двісті років тому. Композиторів, очевидно, і тоді вистачало. А зараз їх просто дуже багато. У нас в Естонії живе півтора мільйона громадян, і серед них - 60-70 композиторів, які постійно пишуть твори. Тож музики в сучасному світі є надлишок.
-   Чи прижився авангард серед естонських композиторів?
-   У нас тепер практично на кожному форумі сучасної музики звучать опуси нововіденців, а також Штокгаузена, Булеза, Кей-джа й багатьох інших авангардистів. Але в дусі, приміром, Штокгаузена естонські композитори не пишуть. Мені здається, що зараз у сучасній музиці актуальне інше...
-   І що ж саме?
-   Пішла хвиля захоплення імпресіоністичною, колористичною стилістикою. Усі прагнуть створювати музику гарну і водночас абстрактну. Але в наш час, як я уже зазначав, дуже важко бути цілковито оригінальним.
-   Арво Пярт - усесвітньо відомий композитор, але він, насамперед, естонець за походженням. Чи можна за його творами судити про естонську музичну культуру в цілому або ж він настільки космополітичний, що не вписується у жодні національні рамки?
-   Я пишаюся, що він такий самий естонець, як і я. Але в його творчості я не бачу яскраво національних проявів. У ній багато релігійного. А це - позанаціональне.
-   Як гадаєте, чому він такий затребуваний в усьому світі? Вам не здається, що саме релігійність приваблює багатьох слухачів у його творах?
-   Безумовно. У його музиці закладені важливі загальнолюдські духовні поняття, тому до нього тягнуться слухачі. Зараз, в епоху тотальної технізації, комерціалізації люди живуть у стані практично постійного стресу. А музика Пярта умиротворює, приводить до розуміння первозданної людської чистоти й святості. Пярт через духовність власного мистецтва знайшов ключ до сердець багатьох людей.
-   А що особисто ви знаходите в музиці цього композитора? Авторський концерт із творів Пярта, який ви провели у нас в 2010 році разом із оркестром «Київська камерата», залишив сильне враження, - це була не просто гра, а тонка інтерпретація...
-   Пярта не може виконувати поганий оркестр - нічого не вийде. «Київська камерата» виконала музику Пярта набагато краще, ніж будь-який естонський колектив. Напевно, багаторічні досвід і практика з інтерпретування сучасної музики даються взнаки. Пярта потрібно відчувати, а не просто грати. Коли я відкриваю його партитури, то бачу в нотах щось рідне, близьке. Я чую цю музику, я їй співпереживаю, тому й пропоную своє трактування.
-   А яку саме духовність у музиці Пярта ви спостерігаєте?
-   Складно відповісти. Я не можу назвати себе релігійною людиною, котра регулярно відвідує храм. Але в моєму житті бувають моменти, коли я усвідомлюю, що існує щось більше, ніж наше тимчасове земне життя: за його межами - Вічність. Це, напевно, і є Бог, хоч я не звертаюся до нього з молитвою. Я лише посередник між геніальною музикою композиторів і слухачами. Тому потрібно користуватися шансом, який нам надало життя, не опікуючись завтрашнім днем, а живучи сьогоденними радощами й емоціями. От таку духовність я й вбачаю у музиці Пярта.
-   Скажіть, а яким є національний характер естонців? Ми уявляємо їх досить спокійними, урівноваженими, споглядальними...
-   Правильно, ми дійсно саме такі. Що ще притаманно естонцям? Ну, по-перше, у нас ніколи голосно не говорять.
-   І що, зовсім не кричите?
-   Кричимо, звісно, але тільки тоді, коли нас «заводять». Ми дуже терплячі, не висловлюємо одразу все, що думаємо, оскільки не запальні, як, наприклад, італійці або грузини. Це видно навіть по наших політиках. Ми все дуже ретельно обмірковуємо, буквально до дрібниць, щоб не залишилося жодних варіантів для помилок. Думаю, що така позиція правильна, адже емоції - це не завжди добре.
-   Але тоді виходить, що музика Пярта яскраво віддзеркалює вашу національну ментальність. А в цілому, чи відбивається вона в музиці інших ваших авторів?
-   Деякою мірою - так, хоча я б не сказав, що естонці пишуть більш спокійну музику, ніж композитори інших національностей. Естонці зовні дуже стримані, але в них усі емоції розгортаються усередині.
-   А що загалом типово для естонської культури? Що є вашою візитівкою?
-   Важко сказати однозначно. Наш президент говорить, що візитна картка Естонії - це наша музика. Окрім мистецтва й міз-ків нам нема чого продавати: нафти, газу на експорт у нас немає, інших багатих природних ресурсів - теж. Не можемо ми похвалитися і потужною промисловою інфраструктурою. Ми виживаємо за рахунок наших мізків. У нас на високому рівні розвинені технології. Ми продаємо свою інтелектуальну працю. Скайп, наприклад, придумали естонці: в усьому світі ним користуються, не знаючи, що це наша новація. Ми пропонуємо Європі наші ідеї, нашу музику. Чому б і ні?

    ДОСЬЄ
    Естонський диригент Еркі Пехк закінчив Естонську академію музики у Таллінні в 1993 році по класах фортепіано, хорового та симфонічного диригування. Підвищував кваліфікацію у Латвійській музичній академії та в Плдхоллському музичному коледжі в Лондоні.
    17 років (1994-2011) працював диригентом у Національній опері «Естонія». У 2000-му заснував «Оркестр XXI століття» у Таллінні. Колектив грає здебільшого сучасні твори естонських і зарубіжних композиторів.
    З 2005-го - художній керівник міжнародного фестивалю оперної музики «PromFest» у Пярну (Естонія), який виріс із відомого Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків імені Клаудії Таев.
    Активно гастролює Європою. Співпрацює з багатьма відомими музикантами й виконавськими колективами.

Анна ЛУНІНА
«МУЗИКА» №4, 2014 р.

Фото Дмитра БОНДАРЕНКА



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)