Шавлег Шилакадзе: про себе й «музичну» Грузію – колишню і сучасну...

      Наша національна культурна ізольованість, на превеликий жаль, - теза, що характеризує стан міжнародних зв'язків української музики у світовому контексті. Немає «залізної завіси», як це було за комуністичних часів, немає почварних «прорадянських» офіційно-ідеологічних постанов і циркулярів, кожен може, щоправда, маючи добре фінансове підґрунтя, подорожувати світом і спілкуватися з колегами завдяки розгалуженій мережі інтернету. Але, попри розвинуті технологічні засоби контакту зі світом, українська культура, як і в цілому українська нація, залишаються, за великим рахунком, на марґінесах світового культурного життя. Це дуже важко вимовляти, усвідомлювати та сприймати як факт нашого існування, але з реаліями не посперечаєшся: наші зв'язки зі світовою культурою обмежені - це спорадичні візити іноземних гостей і звучання їхньої музики на вітчизняних фестивалях, окремі виїзди наших виконавців і презентація української музики за кордоном (а більшість вітчизняних акцій, що мають лейбл «міжнародних», - за деякими винятками поодинокі й саме в даному аспекті формалізовані, бо мають локальний характер). Основні чинники такого становища, гадаю, усім відомі... Тому кожен привід поспілкуватися з музикантами інших країн - це можливість не тільки розширити, збагатити уявлення про їхнє мистецьке буття, а й зрозуміти самих себе - порівняти ситуацію, вписати нашу культуру в контекст іншої. Продовжуючи серію бесід із відомими митцями колишніх союзних республік, запропонованих у попередніх випусках журналу, -з яскравими представниками Азербайджану (Франгіз Алі-заде), Татарстану (Рашид Калімуллін), Литви (Стасіс Урбонас), Казахстану (Балнур Кидирбек), Таджикистану (Фіруз Бахор), цього разу автор пропонує познайомитися з новою неординарною постаттю - відомим сучасним грузинським композитором і диригентом, лауреатом Національної премії Грузії, професором Тбіліської консерваторії Шавлегом Шилакадзе.
До нашої країни він має безпосередній стосунок через досить давні дружньо-колегіальні взаємини з нашими культурними діячами - композиторами та виконавцями...

-     Пане Шилакадзе, у 1980-ті роки ви часто відвідували Україну, підтримуючи з українськими музикантами, зокрема з Валерієм Матюхіним, активні творчі контакти...
-     Дійсно, «Його величність Випадок» захотів, щоб я познайомився із чудовим виконавцем Валерієм Олександровичем Матюхіним. Це трапилося наприкінці 1970-х. У Тбілісі приїхала група київських артистів із концертами української музики. Тоді Валерій Матгохін виступав як піаніст. Для презентації творів був потрібен камерний оркестр. Мені пощастило взяти участь у тій концертній програмі як диригенту разом із заснованим мною колективом «Тбіліська камерата». У нас із Валерієм Олександровичем одразу склалися не просто колегіальні, а теплі дружні стосунки. Трохи пізніше відзначалися Дні грузинської музики у Києві. До столиці України виїхала велика делегація грузинських композиторів і виконавців, зі мною включно.
-     Ваша музика звучала в рамках цього візиту?
-     Так, Поряд із творами інших композиторів, виконувалася моя камерна симфонія «Епітафія», створена у 1980-1981 роках. Я диригував Ансамблем солістів Спілки композиторів України, організованим Валерієм Матюхіним (тоді колектив ще не звався «Київською камератою»). Концерти пройшли успішно, слухачі добре сприйняли мою симфонію. Так зав'язалася наша щира дружба з Валерієм Матюхіним.
-     Як часто ви потім контактували з Валерієм Матюхіним - самі приїжджали в Україну, зустрічали у Тбілісі українських музикантів?
-     Відтоді впродовж багатьох років я дуже часто бував у Києві як диригент - виконував твори українських і зарубіжних авторів. Валерій Олександрович увів мене в коло своїх колег і друзів - чудових композиторів і виконавців: Євген Станкович, Валентин Сильвестров, Олег Ківа, Ярослав Верещагін, Ніна Матвієнко, Аркадій Винокуров, Юлія Пантелят, Валерій Буймістер, Микола Деснов, Віктор Тимець - для мене зустрічі з ними незабутні. Цей список можна продовжити, але боюся не назвати кого-небудь із дорогих мені людей. Хочу висловити глибоку повагу артистам ансамблю «Київська камерата», у якому помінялося вже не одне покоління музикантів. Усі вони вирізнялися високим професіоналізмом, виконавською майстерністю, відповідальністю й доброзичливістю.
-     А із «Тбіліською камератою» ви відвідували Україну?
-     1982 року проходили гастролі «Тбіліської камерати» у Ленінграді й Києві. У Колонному залі Київської філармонії ми виступали перед освіченою й вимогливою публікою з концертним виконанням «Дідони та Енея» Генрі Перселла, а в Будинку органної та камерної музики показали змішану програму, втому числі й мою камерну кантату «із прадавньої грузинської поезії».
-     «Тбіліська камерата» ще існує?
-     На жаль, ні. І вже дуже давно. 1985 року ансамбль припинив існування через інтриги. Прикро, бо колектив складався із трьох груп - камерного хору, п'яти основних солістів-вокалістів і камерного оркестру. Він був єдиним у СРСР ансамблем такого типу; можна було проводити як самостійні виступи хору, оркестру, так і спільні-презентувати кантати, ораторії, опери...
-     Ви, як мені стало відомо, диригували українською прем'єрою Третьої камерної кантати Олега Ківи... В усіх сенсах знаковий для української культури факт... Пам'ятаєте цей твір? Що можете сказати про композитора і його музику?
-     Камерна кантата № 3 Олега Ківи мені запам'яталася красою, проникливістю, яскравою образністю. Я дотепер зберігаю копію рукопису твору, хоча Валерій Матюхін подарував мені виданий том із кантатами Олега. Я глибоко поважав його як композитора й музиканта, мав до нього особливу симпатію. Дуже боляче, що його немає з нами.
-     Які ще пригадуєте цікаві творчі та дружні стосунки з українськими митцями? Вам часто доводилося диригувати творами сучасних українських авторів?
-     Попри багаторічні взаємозв'язки, мої контакти з ними були епізодичними. Приїжджаючи до Києва на кілька днів, я «на місці» знайомився з партитурами і диригував майже з листа. У мені й сьогодні звучить музика Євгена Станковича - його обробка української народної пісні «Ой глибокий колодязю» із незрівнянною Ніною Матвієнко. Глибока, виразна, гарна музика плюс феноменальний голос і рідкісне обдаровання співачки справили на мене приголомшливе враження.
-     Якими ще творами Євгена Станковича ви диригували?
-     Мені випала нагода інтерпретувати його Третю камерну симфонію. То були концерти у Києві, Москві й Тбілісі. Цю естафету я передав моєму синові, диригентові Георгію Шилакадзе, він включив цей чудовий твір в одну з програм ювілейного фестивалю, присвяченого 25-річчю камерного оркестру «Кончертино Тбілісі». Не скажу нічого нового, але підтримую думку тих, хто вважає Євгена Станковича видатним композитором, яскравим представником сучасного українського музичного мистецтва. Як особистість, він полонить своєю стриманою теплотою - не фамільярною, а задушевною.
-     А що скажете про інших наших композиторів?
-     Валентин Сильвестров - прекрасний музикант, великий композитор, який на різних етапах творчості писав і продовжує писати оригінальну й різну музику. Але це, на мій погляд, не строкатість стилю, а озвучування почуттів глибокої душі, витончених естетичних уявлень, світогляду особистості, яка мислить, - мудра простота, що передає красу звучання чистої музики.
-     Завжди є цікавим погляд митця іншої національної культури на українську музику в цілому: якою вона відкрилася вам у 1980-ті роки?
-     При перших же контактах з українськими композиторами мені «впали в око» їхня творча продуктивність, жанрове й стилістичне розмаїття музики, міцна композиторська техніка й майстерність, а також багатство індивідуальностей...
-     А чим відрізняється розвиток української і грузинської музики?
-     Не думаю, що є принципові відмінності в еволюції української і грузинської національних шкіл. Однак високий професійний рівень виконавських колективів, масштаби цих країн і, зрозуміло, давніша історія української академічної музики мають свої прояви.
-     Яким жанрам надають перевагу грузинські композитори?
-     Наскільки мені відомо, мої колеги різних поколінь досить активно працюють, хоча їхні опуси, за невеликими винятками, не звучать у концертних залах. Пишуть переважно камерні й сольні твори в надії, що це посприяє їхньому просуванню на сцену.
-     А що молодь, - маю на увазі генерацію початківців, - чим цікавиться?
-     З огляду на умови нашого музичного життя, нелегко назвати імена молодих композиторів. їхня творчість прихована від наших очей і вух. Можу лише сказати, що останнім часом багато почали цікавитися новими технологіями, у тому числі електронною, комп'ютерною музикою.
-     Чимало музикантів, чия кар'єра, творчість оформилися в 1970-1980-ті роки, з теплотою і ностальгією згадують «союзні часи», тому що тоді музична культура практично в усіх республіках СРСР була на підйомі... А що видумаєте з цього приводу?
-     Грузинська національна культура й музичне мистецтво - творчість і виконавство - у роки радянського режиму, незважаючи на ідеологічний тиск, безумовно переживали пік розквіту. Композитори писали твори, що виходили за рамки соцреалізму через абстрактність музичної мови. З'явилися талановиті опуси грузинських композиторів - Андрія Баланчивадзе, Шалви Мшвелідзе, Олексія Мачаваріані. Пізніше спалахнули нові яскраві постаті - Отар Тактакішвілі, Сулхан Цинцадзе, Мері Давіташвілі, Давид Торадзе, Фелікс Глонті, Реваз Лагідзе, Реваз Габічвадзе, Арчил Чимакадзе. 1960-ті роки в історії розвитку грузинської композиторської школи позначилися справжнім злетом, зумовленим послабленням ідеологічного пресингу, а відтак - відродженням у композиторів творчої свободи. Позитивну роль відіграло й ознайомлення із сучасною західною музикою. Народилися цікаві, перспективні композиторські імена - Нодар Мамісашвілі, Бідзина Квернадзе, Сулхан Насідзе, Нодар Габунія, Важа Азарашвілі, Гія Канчелі. Поки не надто відомі широкій громадськості Михайло Шугліашвілі, Теймураз Бакурадзе і Йосип Кечакмадзе, але я певен, що їхня творчість займе високі позиції в історії грузинської музики. Особисто я вважаю Йосипа Кечакмадзе генієм: його хорова музика - це рідкісна комбінація глибини почуттів, краси інтонації, винятково універсальної техніки хорового письма. У його численних опусах використані найрізноманітніші оригінальні засоби виразності, але ніде немає й тіні техніцизму: усе служить музиці - емоційній, експресивній і надзвичайно гарній. Певен, що на нього чекає загальне визнання.
-     Ну, а що змінилося в грузинській музичній та й загальнокультурній ситуації після розпаду Союзу: які плюси й мінуси були «до» і «після»?
-     Розпад, точніше, катастрофа падіння радянської імперії вплинула на всі сторони життя колишніх республік - нині країн і народів. СРСР, який створювався по-варварськи, у такий же спосіб був зруйнований. Почалися чвари й війни на етнічному ґрунті, соціальний, політичний і економічний крах увергли народи у повний шок. Не торкаючись глобальних тем, оскільки я не компетентний аналізувати політичну ситуацію, можу сказати, що останні 25 років грузинська культура, у тому числі й музика, на ладан дихають. З 1990-го і донині композитори практично не отримують гонорарів за свої твори, виконання і професійні записи опусів поодинокі, а Спілка композиторів Грузії, позбавлена жодної підтримки з боку держави, існує суто формально. Заради справедливості мушу зазначити, що протягом трьох останніх років Міністерство культури фінансує видання журналу «Музика» (чотири номери на рік) і щорічний композиторський конкурс у жанрах камерної музики. Лауреати цього конкурсу отримують невеликі премії від міністерства, а їхні твори виконуються у заключному концерті.
-     Хочу вас заспокоїти, якщо цим можна втішити, але у нас ситуація нічим не краща за вашу... А ваші симфонічні, камерні оркестри, оперні театри, хорові колективи - яке розташування сил на мапі виконавства?
-     Зараз у Грузії діють два симфонічних оркестри, театр опери й балету, два оперно-симфонічних оркестри в Батумі й Кутаїсі (вони посилені тбіліськими музикантами), один державний камерний оркестр, один вільний камерний оркестр, хорова капела, яка зараз бореться за існування. Будівля Тбіліського оперного театру нині на ремонті, відкриття обіцяють лише восени 2014 року. Оперні вистави поки проходять у залі консерваторії в концертному виконанні. Що ж до постановок опер і балетів грузинських композиторів, то їх узагалі немає! Був один виняток - два роки тому показали прем'єру камерної опери-комедії Георгія Члаїдзе. Вона, як би це смішно не сприймалося, пройшла в приміщенні Держканцелярії, де зараз тулиться оперний театр. Є у Тбілісі також Театр драми й музики, що був раніше Театром музичної комедії, де іноді ставлять водевілі й музичні спектаклі.
-     Отже, музично-драматичний жанр (як, чесно кажучи, і в нас) переживає кризу...
-     Так. Якщо наші автори й пишуть опери чи балети, то вони лежать у глибоких шухлядах їхніх письмових столів. Можливо, композитори іноді з сумом поглядають на свої «манускрипти», але потім, витерши пил, кладуть їх назад.
-     Ви розповідаєте про стан грузинської культури, але, немов про нас, така до болю аналогічна ситуація... Розкажіть про себе. Як складалася ваша творча доля, як стали композитором? Ви ж іще й диригент...
-     У нашій родині любили музику, добре співали мої батьки, а разом із ними моя сестра і я. У мене був хороший музичний слух, тому я вступив до музичної школи у клас скрипки. Мені пощастило - я мав чудових учителів: у ЦМШ навчався у прекрасного музиканта, альтиста-віртуоза Олександра Бегалішвілі, в консерваторії - у професора Луарсаба Яшвілі, батька відомих грузинських скрипальок. Хоча я непогано грав на альті й ще студентом працював у державному симфонічному й камерному оркестрах, я знав, що моя подальша доля буде пов'язана з композицією і диригуванням. Закінчивши консерваторію як альтист, я вступив на композиторський факультет у клас видатного майстра Отара Тактакішвілі. Але мене не полишало бажання долучитися до диригентського мистецтва, тому, отримавши композиторську освіту, я ще раз вступив до консерваторі - цього разу навчався у чудового диригента, професора Одіссея Димитріаді за фахом оперно-симфонічного диригування. Пізніше, усвідомлюючи, що у Тбіліській консерваторії немає відповідних умов для оволодіння найважливішими основами професії диригента, оскільки був відсутній оркестр, робота з яким украй необхідна диригентові-початківцю, я перевівся до Ленінградської консерваторії і був зарахований у клас до знаменитого педагога - Миколи Семеновича Рабиновича. Ґрунтовно ерудований музикант і світла особистість!.. На превеликий жаль, я провчився у нього лише два роки: його передчасна смерть перервала наше спілкування, яке залишило незабутній слід у моїй пам'яті.
-     Зараз виступаєте як диригент?
-     Після розпаду 1985 року «Тбіліської камерати» з 1988-го я керую заснованим мною ж камерним оркестром «Кончертино Тбілісі». А з 1996 року диригентом цього колективу є мій син Георгій, який іще школярем грав у «Тбіліській камераті» на трубі. Пізніше він грав у «Кончертино Тбілісі» на чембало, трубі й був моїм асистентом, а потім сам став диригентом. У репертуарі нашого оркестру - різноманітна музика XVіі-XXI століть: від Кореллі, Вівальді й Баха до наших днів. Грузинську сучасну музику виконуємо, але не часто...
-     Чому?
-     Причини є, їх кілька. По-перше, не так і багато гідних уваги вітчизняних творів для камерного оркестру. А по-друге, наша фінансова база настільки вбога, що самотужки граємо не більше чотирьох концертів на рік. Виступаємо в основному в Тбілісі. Поки дозволяли ціни на авіаквитки, не раз їздили з концертами до Німеччини, Іспанії, Швейцарії, Великої Британії.
-     Якій музиці як виконавець-диригент віддаєте перевагу - грузинській або світовій класиці?
-     Я люблю музику XVIII—XIX століть і окремі визначні твори композиторів XX століття.
-     Чи багато самі написали творів? Як із роками змінювалися інтенсивність роботи і жанрові пріоритети?
-     Перелік моїх опусів невеликий. Усе моє життя я міг писати музику тільки в період відпусток, виходить, - улітку й, в основному, не в Тбілісі. Працюю я без інструмента, тому мені потрібні усамітнення й повна концентрація, відмежування від повсякденності. Складно поєднувати композицію, заняття в консерваторії, побутову суєту та ще й репетиційно-концертну діяльність. Окрім того, я не пишу на замовлення, - створюю те, що мені хочеться, навіть знаючи, що шанси на виконання ілюзорні.
-     Раніше писали більше?
-     Щодо інтенсивності, можу сказати, що 1990-ті роки були дуже важкими для Грузії, Хоча зовнішніх проявів апатії в мене не було, але здавалося, що моя композиторська фантазія вичерпалася, я не міг і не хотів писати. Тоді мене врятувала сама музика і виконавство - репетиції з оркестром, концерти, гастролі: на три-чотири години, поки тривала репетиція, я забував про все, що нас оточувало.
-     Які творчі етапи можете виокремити на своєму творчому шляху?
-     Думаю, що все у мене протікало більш-менш рівномірно. Я ні коли тотально не захоплювався авангардом, завжди вважав, що треба писати музику так, як відчуваєш. Але головне, я постійно намагався орієнтуватися на виконавців, а не на критиків, музико знавців, які неодмінно шукають щось «нове».
-     Ви згадали про авангард, тому одразу запитаю: чи приваблювали грузинських композиторів авангардні тенденції?
-     У Грузії, на мій погляд, не було широкої зацікавленості авангардною музикою. Окремі випадки - Нодар Мамісашвілі, Михайло Шугліашвілі Теймураз Бакурадзе.
-     В оперному жанрі, як я розумію, ви не працюєте через кризу в музично-драматичному театрі...
-     У мене немає опер і балетів, хоча давно думаю про написання комічної опери-пародії на невигадливий сюжет. У мене є навіть сценарій, але поки не зміг знайти хорошого лібретиста.
-     В Україні деякі музиканти вас пам'ятають як хорового композитора...
-     Але я не хоровий автор, у мене є лише кілька творів для хору й опуси для хору з оркестром. До речі, мій останній великий твір - ораторія «Покаянна пісня», в основу якої покладено релігійно-філософську поезію великого царя Грузії XII сторіччя Давида Будівельника.
-     Більше тяжієте до симфонічної музики?
-     У мене п'ять симфоній. Перші дві прозвучали у концертах пленумів Спілки композиторів Грузії на початку 1980-х. Третя симфонія «Епітафія» для шістнадцяти струнних виконувалася у Тбілісі, Києві, Баку, Єревані. Четверта не звучала, але також, на превеликий жаль, не було прем'єри й П'ятої - «Псалми», яку я написав у 2004-2005 роках. Задумана вона була ще 1997-го, як і ораторія «Покаянна пісня». Сам вважаю, що моя П'ята симфонія - один із значних моїх творів.
-     Чому цю симфонію не виконали?
-     То було пов'язано з досить великими фінансовими витратами. Для тричастинної масштабної симфонії потрібні великий хор, симфонічний оркестр і соліст - бас-баритон. У ній використано тексти трьох псалмів, при цьому хор співає трьома мовами - латиною, давньоєврейською, давньогрецькою, а соліст - тільки грузинською. із хвилюванням чекаю на виконання.
-     Вас не приваблювала більш демократична царина - кіномузика? Запитую тому, що чимало ваших українських колег приділяли їй серйозну увагу...
-     Писав музику для мультфільму, який знімали на кіностудії «Мосфільм» (автор сценарію і режисер Карло Сулакаурі). Працював також для драматичного й лялькового театрів. Було цікаво, але це не моя сфера.
-     «Київська камерата» в Україні виконала ваші Концертино для гобоя і струнних. Симфонію «Епітафія», Концерт для альта й оркестру, Концерт для скрипки, альта й оркестру, Концерт для скрипки й оркестру. Чому ви, як автор, обрали саме ці твори для показу у нас?
-     Концерт для гобоя й струнних, а також Симфонія «Епітафія» - це твори 1980-х років. Тоді вони й були представлені. Щодо моїх інструментальних концертів останніх років, їхня презентація стала подарунком мені від Валерія Матюхіна. Коли я поскаржився йому, що в нас немає альтиста, який міг би зіграти мій Концерт для альта з оркестром, одразу від нього почув у відповідь: «У мене є класний альтист, давай зіграємо». Ось така історія київського виконання мого Альтового концерту Валерієм Матюхіним, Андрієм Тучапцем і «Київською камератою». «Не поганий» приклад виявився заразним, і згодом у Києві відбулися виконання Скрипкового й Подвійного (Концерт для скрипки, альта й оркестру) концертів.
-     Якою є сучасна музична культура Грузії в цілому? У вас існують якісь фестивалі сучасного музичного мистецтва?
-     Так, звичайно. У Грузії щороку проходять різні форуми. «Осінній Тбілісі» - фестиваль, який був заснований Джансугом Кахідзе. Цю естафету прийняв його син - диригент і композитор Вахтанг Кахідзе. У програмах звучить здебільшого симфонічна музика, іноді фольклор і джаз. Телавський міжнародний музичний фестиваль заснований відомою грузинською піаністкою Елісо Вірсаладзе. Вона донині є його художнім керівником. Форум презентує камерну сольну музику, рідше - концерти з оркестром. Убоге фінансування не дозволяє розширити художній ареал, хоча фестиваль від дня його фундації здобув високе визнання. Уже кілька років у Тбілісі й інших містах Грузії проводиться фестиваль «Від Воскресіння до Вознесіння». Це переважно виконавський форум. Літній фестиваль у Батумі на чолі з Ліаною ісакадзе - також виконавський, зі «збірним» оркестром і строкатою програмою. Є ще й фестиваль сучасної музики, що організовують спільно грузинські та швейцарські музиканти. У програмах - сучасна, рідко виконувана музика. Звучать також грузинські авангардні опуси й твори чудового композитора Теймураза Бакурадзе у виконанні видатної піаністки Нани Хубутіа.
-     Ну, а якими нині постають контакти, музично-культурні зв'язки Грузії та колишніх радянських республік?
-     Вони перервані, частково, на превеликий жаль, уже втрачені, - деякі, можливо, надовго або назавжди. Для плідного контактування, окрім особистих знайомств, потрібна державна політика, тобто загальна, чітка концепція збереження й розвитку культури та мистецтва. А цього у нас поки немає...

Анна ЛУНІНА
«МУЗИКА» №3, 2014 р.

Фото з архіву Шавлега Шилакадзе



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)