Легенда деміурга,
або Феномен Чюрльоніса

      Він - національна гордість литовців, одне з їхніх найголовніших надбань. Його портрети - на бігбордах. Його іменем названі навіть литовські цукерки. То що ж це за феномен - Чюрльоніс? І чи справедливо цього художника й композитора в одній особі називають деміургом легенд? Про це розповідає відомий литовський культуролог, мистецтвознавець, голова Товариства Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса, директор Меморіального культурного центру «Будинок Чюрльоніса» у Вільнюсі Стасіс Урбонас. Привід для такої розмови теж є - торік відзначалося 50-річчя Меморіального будинку-музею Чюрльоніса в Друскінінкаї

    -   Пане Стасіс, як часто і як саме Литва вшановує пам'ять видатного митця?
    -   У роки круглих пам'ятних дат народження й смерті, тобто кожні п'ять років у Вільнюсі, Каунасі, Друскінінкаї проводяться конференції, міжнародні симпозіуми, концерти й фестивалі. 2013-го вперше пройшов присвячений Чюрльонісу музичний фестиваль у Паланзі - нашому невеликому курортному містечку. Окрім ювілейних акцій, щороку протягом трьох літніх місяців триває міжнародний фестиваль мистецтв «Друскінінкайське літо з Мікалоюсом Константінасом Чюрльонісом». Минулоріч відбувся одинадцятий форум, який відвідали мер міста, міністр культури Литви, директор фонду, що фінансує цей культурний проект, професор Вітаутас Ландсбергіс - відомий дослідник і знавець творчості Чюрльоніса, правнук митця Рокас Зубовас - прекрасний піаніст і виконавець фортепіанної музики свого прадіда. У рамках фестивалю зазвичай планується наукова конференція, на яку з’їжджаються музикознавці, мистецтвознавці, культурологи з різних країн світу: читають доповіді, а потім за результатами їхніх виступів видаються щорічні збірники литовською й англійською мовами. Організатори фестивалю у Меморіальному будинку-музеї Чюрльоніса презентують, звісно ж, і концерти. Форум має на меті показати Чюрльоніса у світовій панорамі, тому звучить дуже різна музика. От і влітку минулого року українські музиканти Валерій Матюхін (фортепіано) та Богдана Півненко (скрипка) представили камерну творчість Валентина Сильвестрова. Для мене, як партнера фестивалю, було дуже важливо познайомити литовців з українською сучасною музикою.
-     Наш український колектив - камерний оркестр «Київська камерата» з диригентом Валерієм Матюхіним - колись проводив концерт із творів Чюрльоніса й сучасних литовських композиторів у Києві, в Малому залі Національної музичної академії України імені Петра Чайковського...
-     Так, я пам'ятаю. Це було у 2005 році, на 130-річний ювілей Чюрльоніса. Я приїхав до Києва з виставкою полотен митця, що експонувалася в Національному художньому музеї. А на концерті «Київської камерати» ми й познайомилися з Валерієм Матюхіним. Для мене дуже цінно, що наша творча співпраця не припиняється.
-     Чюрльоніс - феноменальний майстер, він підкорює своїм універсалізмом...
-     Саме так. У розмові про Чюрльоніса можна торкатися різних тем і говорити про нього як про художника - яскравого представника символізму, як про майстра, чия творча діяльність у сукупності породжує яскравий феномен синтезу мистецтв. Олександр Скрябін мріяв про синтез мистецтв і створення всесвітньої містерії. Іще один сучасник литовського майстра - видатний художник-абстракціоніст Василь Кандинський - прекрасно знався на музиці, шукав шляхи досягнення єдності мистецтв. У Чюрльоніса цей синтез музики та живопису здійснився. Чюрльоніс-езотерик, Чюрльоніс-символіст, Чюрльоніс-філософ... Усе це актуальні й дуже цікаві теми, в яких сповна виявив себе цей феноменальний майстер.
-     Чи добре знають різнопланову творчість Чюрльоніса за кордоном?
-     На жаль, ні. У 2000 році делегація діячів Литви вперше відвідала Музичний університет імені Фридерика Шопена у Варшаві, де вчився Чюрльоніс, представили концерт із його творів. Дивно, що професори цього вишу не мали про Чюрльоніса практично жодного уявлення, його там майже не знають. їх схвилювало перше знайомство з його музикою.
-     А в чому причина: довго замовчувалася інформація про нього, не влаштовувалися виставки?
-     Час був несприятливим. Поширенню інформації, знань про Чюрльоніса перешкодили соціально-історичні обставини. У Вільнюсі виставка його робіт відкрилася 1913 року, а в 1914-му почалася Перша світова війна. Картини спакували й у ящиках вивезли до Москви, а в 1920-ті роки вони повернулися назад у Литву. Так і вийшло: минали десятиріччя, а картин Чюрльоніса ніхто не бачив. І тільки в 1975 році - до 100 річчя від дня його народження - про нього знову згадали. Пройшла величезна виставка робіт Чюрльоніса у Третьяковській галереї у Москві. А з появою в Каунасі Національного музею мистецтв Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса з'явилася можливість повноцінного знайомства із творчістю цього майстра. Частина його картин знаходиться у вільнюському Меморіальному культурному центрі імені Чюрльоніса, де можна послухати і музику митця. Гості нашої невеликої, але дуже романтичної столиці Литви не завжди мають змогу поїхати до Каунаса, де зберігаються живописні оригінали Чюрльоніса. У нашому вільнюському культурному центрі є лише копії, репродукції, але і за ними можна оцінити красу, професіоналізм, майстерність цього чудового художника. Завдання центру полягає в представленні феномена майстра. До нас приїздять із Америки й дивуються, що художника такого високого рівня не знають у світі.
-     Але чому ж усе-таки?
-     По-перше, тому, що в радянський час енциклопедії, які видавалися за кордоном, не згадували про Чюрльоніса через обмежений доступ до інформації. Приміром, у 1980-ті роки один французький мистецтвознавець дуже хотів написати монографію про митця, але не зміг отримати візу в Каунас, тому що це було напівзакрите місто. По-друге, живопис Чюрльоніса дуже витончений. При поганій поліграфії він практично не розпізнається. У 1970-ті роки видавалися альбоми з окремими репродукціями полотен Чюрльоніса, але настільки неякісними, що іноземні мистецтвознавці, дивлячись на них, сприймали живопис художника як марення дилетанта, не розуміючи, чому литовці «носяться» із ним. І от тільки віднедавна практично щороку на найпрестижніших закордонних міжнародних виставках виставляються його полотна. І з великим успіхом!
-     Руйнівна дія часу на картини - болюче питання для мистецтвознавців. Що з полотнами Чюрльоніса - чи добре вони збереглися?
-     Із цим просто величезна проблема - окрема тема для обговорення. Чюрльоніс жив дуже бідно, маючи можливість забезпечувати лише найскромніші потреби. Він купував найдешевший папір, наклеював його на поганий кислотний картон, незадовільної якості були й фарби. Він поспішав, багато працював...
-     А чому так?
-     1900 року він закінчує Варшавський інститут музики імені Фридерика Шопена, потім два роки вчиться у Лейпцизькій консерваторії. У 1902-му, повернувшись до Варшави, він навчається у малювальній школі Яна Каузика (упродовж 1902-1905 років), а потім, у 1905-му вступає до Художнього училища до Казимира Стабровського. Але Чюрльоніс виявився таким оригінальним, що його потрібно було або переучувати, або ж визнати його живопис за нове слово в мистецтві.
-     Він був уже сформованим майстром...
-     Саме так. Чимало пошуків і символізму видно у його роботах 1904-1905 років. Створені ним 1907-го цикли картин «Знаки Зодіаку» і «Соната Сонця» (із чотирьох
композицій) визначили певний етап у його живописній манері. У цей же час він починає активно проявляти себе й у музиці.
-     А чому він перервав навчання у Лейпцизькій консерватори, провчившись лише два роки?
-     Я вже казав, що Чюрльоніс усе життя ледве зводив кінці з кінцями. У Варшавському інституті музики й у Лейпцизькій консерваторії він учився на стипендію князя Михайла Огінського, який йому дуже симпатизував і всіляко матеріально підтримував. Але після смерті князя довелося залишити консерваторію. Мешкаючи у Варшаві, Чюрльоніс жив на кошти від приватних уроків музики. Після повернення до Вільнюса у нього практично не було засобів для існування: ну що можна було заробити, диригуючи місцевим аматорським хором? У 1908 році він поїхав до Санкт-Петербурга, аби спробувати щастя, якось себе там зарекомендувати, утвердитися. Але поїздка була невдалою: ледве знайшов житло, роботи так і не отримав, підірвав здоров'я...
-     Але ж його картини виставлялися в Санкт-Петербурзі на виставках художників «Світу мистецтва», з якими він контактував...
-     Так, Олександр Бенуа, Мстислав Добужинський його підтримували, хоч не всі з об'єднання «Світу мистецтва» були одностайно позитивні в оцінці творчості Чюрльоніса. До речі, Кузьма Петров-Водкін дуже цінував живопис нашого співвітчизника. Але в Петербурзі Чюрльоніс не зміг реалізуватися. Довелося повернутися в Литву ще й тому, що тоді він зустрів Софію Кімантайте -юну письменницю, гарну жінку, молодшу на десять років. У 1909-му вони побралися. За натурою Чюрльоніс був дуже відповідальним: до одруження він матеріально утримував своїх родичів (у нього було вісім братів і сестер). Тому в шлюбі прагнув якомога краще облаштувати життя сім’ї. Та злидні, нужденність стали причиною, яка й згубила Чюрльоніса - він прожив усього 36 років...
-     Однак повернімося до теми збереження його живописних робіт...
-     Під час війни, вже після його смерті, картини перебували в неопалюваних, сирих сховищах - їх «з'їдала» цвіль: вона має властивість знищувати натуральну органічну фарбу. Більше пощастило полотнам, які утримувалися під склом.
-     Ї як вдається їх відновлювати?
- Найкращі майстри реставрації (а це школа Ігоря Грабаря) приїздили в Литву для вивчення стану робіт Чюрльоніса. Але ще сам Грабар казав, що не народився такий фахівець, який міг би реставрувати картини цього митця. їх можна й потрібно лише консервувати, щоб призупинити руйнівну силу часу, природних впливів. Уся проблема втому (про це вже йшлося), що Чюрльоніс малював на папері дуже низької якості. Тому його полотна слід оберігати від променів сонця, бо папір жовтіє навіть під впливом денного світла. Зараз з'явилися технології вибілювання паперу: знімається тільки пил і вибілюється сам папір, а фарб, тобто самого зображення реставратори не торкаються. Малюнок на вибіленому папері «виграє» зовсім по-іншому, одразу видно «шари» та «регістри» у живописі Чюрльоніса, адже він створений за законами музичної композиції.
-     Ї що, жодна робота не загинула?
-     Усі збережені, інша справа, що деякі з них у поганому стані. Якщо від картини залишилося 25%, то як її слід класифікувати - як наявну чи ні?
-     Але олівцевий малюнок збережений?
-     Так. Проте фарби тріскаються, розпадаються... Тому з оригіналами полотен Чюрльоніса краще знайомитися у музеї в Каунасі. Вивозити їх на виставки в інші країни небажано - я щойно пояснив причину. Саме тому на виставках нам іноді доводиться виставляти копії.
-     А взагалі жодна картина не пропала?
-     Одна вважається зниклою. Недавно довідався про цікаву історію, більше схожу на легенду. Олександр Бенуа за мізерну суму купив картину «Балада про Чорне сонце» для Ігоря Стравінського, якому дуже подобався Чюрльоніс. У мемуарах Ігор Стравінський згадує про неї, але пише, що не пам'ятає, за яких обставин ця картина зникла. Під час Першої світової війни він привіз її до Москви. Із нею ж він відвідував Україну, а потім її слід загубився. Очевидно, картину потрібно шукати в Україні. І от не так давно директор Каунаського національного художнього музею Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса повідомив, що для цього вже створено спеціальну експедицію. Утруднює справу те, що Чюрльоніс свої роботи не підписував. Можливо, навіть у когось «Балада про Чорне сонце» зберігається вдома, але людина просто не знає, що це картина відомого литовського художника.
-     Чюрльоніс є основоположником професійної литовської музики. Однак на перший погляд здається, що він написав не так багато творів...
-     Досить багато. Фортепіанні композиції уже зараз зібрано у великий том. Окрім того є й симфонічна музика. Із Чюрльонісом-композитором узагалі справи доволі складні.
-     Чому?
-     Чимало музичних творів редагувалося, - як, наприклад, партитури «У лісі», «Море». Розумієте, Чюрльоніс працював поспіхом як у живопису, так і в музиці. Уявляєте - за п'ять років активної творчості він написав понад 200 лише одних живописних робіт! Деякі музичні композиції він накидав буквально ескізно, навіть не проставляючи ключові знаки. У музикантів така манера запису викликала відвертий подив. Багато хто з професіоналів уважав його дилетантом, котрий не вмів правильно й коректно виписати нотний текст. А він квапився: йому у власних опусах усе було ясно - думка працювала надзвичайно швидко, а рука не встигала якісно і детально її зафіксувати. Коли ж редактори привели нотні партитури до ладу, все стало на свої місця.
-     А хто займався редакцією його музичних творів?
-     Першим редактором була його наймолодша сестра Ядвіга: різниця у віці між нею й братом була 25 років. Вона мала абсолютний музичний слух і по пам'яті відновила чимало творів Чюрльоніса. Вісім років тому професор Вітаутас Ландсбергіс - найкращий знавець творчості Чюрльоніса - здійснив повну редакцію усіх музичних творів композитора.
-     Оркестрування симфонічних поем «Море» й «У лісі» автор робив сам чи це заслуга редакторів?
-     Ні, це його оригінальне оркестрування.
-     Чюрльоніс обробляв литовські народні пісні?
-     Звичайно. Поки що в питанні гармонізації литовського пісенного фольклору йому немає рівних. До речі, цікавий факт: у його часи інтелігенція співала литовські пісні здебільшого на відпочинку, а спілкувалася польською мовою - не литовською.
-     Є цікаві інтерпретатори творів Чюрльоніса?
-     Так. Піаніст Євген Стародубцев - молодий блискучий музикант, представник російської піаністичної школи. Нещодавно він зовсім по-новому репрезентував Чюрльоніса. Дуже глибоке враження! Чюрльоніса взагалі важко інтерпретувати, тому що він не залишив жодних пояснень щодо того, як слід розуміти його музику й живопис. І от коли зустрічаєшся з такими тлумаченнями опусів майстра, то розумієш, що ще далеко не все відкрито в його творчості.
-     Чи все вже відоме в багатій спадщині митця?
-     Була цікава ситуація. У 2000 році картини Чюрльоніса виїхали до Музею д'Орсе у Парижі. А це був його ювілей - 125-річчя від дня народження. Але як святкувати, коли немає полотен? Порожні стіни... Спочатку думали обійтися музичною частиною - концертом із його творів. Та співробітники Національного музею в Каунасі згадали, що він був не тільки прекрасним художником, композитором, але ще й фотографом. Ми перебрали фотоархіви і влаштували напрочуд гарну виставку «Ще непізнаний Чюрльоніс». До речі, низку прекрасних світлин із дивовижними фотографічними знахідками він зробив 1905 року на Кавказі, в Анапі. Ця виставка стала справжнім відкриттям для багатьох поціновувачів мистецтва Чюрльоніса!
-     Чи є зв'язок між творчою манерою Чюрльоніса-фотографа і Чюрльоніса-художника?
-     Так, звичайно. Виявляється, він іще в ті часи сприймав усе навкруги ніби через об'єктив, оптику камери, при цьому до кінця залишаючись художником. Він умів «кадрувати» життя - розумів, як той або інший об'єкт вписується у кадр. У Чюрльоніса і в живописі є відчуття «кадру».
-     Як намагаєтеся насамперед представити його за рубежем - як художника чи як композитора?
-     Чюрльоніс-композитор для Литви - національна гордість. Його твори литовці надзвичайно люблять за їхню мелодійність, красу. Але якщо говорити про визнання Чюрльоніса у світі, то насамперед - як художника. Його новації у живописі й силу впливу на глядачів можна порівняти з музичними відкриттями Арнольда Шенберґа або Ігоря Стравінського, які в першій половині минулого сторіччя сколихнули всю Європу. Утім зараз, коли десь за кордоном експонуються полотна Чюрльоніса, то виставка обов'язково супроводжується його музикою.
-     А в чому полягає неповторність цього художника-композитора?
-     Феномен його в тому, що за п'ять років творчості він як художник і композитор здійснив небувалий переворот в уявленні митців свого часу щодо синтезу мистецтв. Відокремити Чюрльоніса-художника від Чюрльоніса-композитора просто неможливо - ці дві складові його творчої натури слід сприймати тільки в сукупності. Інша справа Шенберґ, котрий, як відомо, теж малював. Але малюнки його назвати професійними ніяк не можна. Вони дилетантські, слабкі, викликають посмішку. Ніхто не стане говорити про Шенберґа як про видатного художника, хоча його малюнки відомі.
-     Але Шенберґа-композитора знають у всьому світі...
-     Шенберґ жив у культурному епіцентрі Європи, а Чюрльоніс - у глухій провінції... Маленькі дерев'яні будиночки, цегляний костел та ще готель - і це все... Друскінінкай тоді був далеким селом. Це зараз він - маленьке, приємне і знане курортне місто: до нас приїжджають із Європи, Ізраїлю, Росії. Але в часи Чюрльоніса це була глухомань. Дивовижно, що звідси вийшов не просто гарний композитор і художник, а майстер, у якого був свій секрет творця.
-     І що ж це за секрет?
-     На мій погляд, у нього була колосальна жага до знань. Він всотував усе, причому дуже швидко, навчаючись у Варшаві, подорожуючи Європою. Із листів зрозуміло, що він не просто потрапляв під різні стильові впливи - в жодному разі ні! Він був дуже критичним до високих і визнаних авторитетів. А це - ознака сильної творчої натури, наявності індивідуально-особистісного мислення. Чюрльоніс - немов потужна енергетична комета: від нього пішов професійний розвиток мистецтв у Литві. До слова, я згадував про Шенберґа - цього законодавця нової мовної системи в музиці - додекафонії, серії. Я, мабуть, здивую, але зараз фахівці знаходять у музиці Чюрльоніса серійність!..
-     Розкажіть, будь-ласка, про смерть Чюрльоніса, адже він був зовсім молодим. Відомо про його душевну хворобу, а помер він, як вважається, від захворювання легенів, мозкового крововиливу...
-     Так пишуть. Але не в цьому була основна причина. Володимир Михайлович Бехтерєв - видатний лікар-психіатр, невропатолог вказав на справжню причину смерті Чюрльоніса. Він відкидав наявність у нього ознак шизофренії, натомість констатуючи смерть від нервового виснаження - після невдач у Петербурзі, глибокої депресії, яку навіювали художнику постійна вологість і сутінковість цього міста. Від депресії його понад рік лікували у приватній клініці для душевнохворих під Варшавою. Лікарі не дозволяли малювати, відбирали в нього олівці. Лікували його фізичне тіло, а що душа? Вона дедалі більше занурювалася в темряву. Його втеча із клініки в ліс, у якому він довго блукав і, не знайшовши дороги, повернувся назад, після чого пішло запалення легенів і крововилив у мозок, - пряма вказівка на нервове виснаження організму. Чюрльоніс фізично був слабким, до того ж дуже багато курив.
-     Якщо зіставити його з художниками-символіста-ми, наприклад, із діячами «Світу мистецтва», у чому саме його особливість?
-     Чюрльоніс виставлявся разом із художниками «Світу мистецтва» як один із яскравих митців, представників тієї епохи. І вплив на багатьох живописців він мав значний. Син Олександра Бенуа - Микола - такою мірою перейнявся живописом литовця, що малював у стилі «а ля Чюрльоніс». Але художники «Світу мистецтва» - Олександр Бенуа, Мстислав Добужинський, Лев Бакст - оформлювали театральні постановки, тому й у свою творчість переносили театральні мотиви: життя - як декорація, театр. А в Чюрльоніса не було театру в живописі. По лінії духовності можна провести паралелі з Миколою Реріхом, Василем Кандинським, який серйозно захоплювався філософією, езотерикою, теософією, музикою, написав роботу «Про духовність у мистецтві». її, до речі, Чюрльоніс не читав, але інтуїтивно шукав і, зрештою, передав у своїх картинах те, про що писав його колега.
-     Чи є творчість Чюрльоніса специфічно національною?
-     Душа не має національності. У цьому земному житті його душа «втілилася» в литовця, але він прийшов до нас із такими потужними і глибокими знаннями! Звідки вони в нього? Чому він захотів написати, наприклад, «Сонату пірамід»? Скажімо, із Санкт-Петербурга він повідомляв братові: «Братику, уявляєш, я перший раз потрапив до Ермітажу! Що я там побачив, ти не знаєш! Це ж мої боги, мої боги, ассирійські боги!» Про яку литовську ментальність можна тут говорити? Він усотував досвід різних націй, цивілізацій і, як деміург, передавав через мистецтво свої знання іншим. Але при цьому він був не крикливим, а навпаки, - тихим, спокійним, скромним. Його творчість має точки дотику з різними національними культурами: з японською - через тонке відчуття й передачу краси природи (до слова, японці надзвичайно високо цінують його живопис!), з різними європейськими - через абстрактність образів, з російською, вірніше, слов'янською - через духовність.
-     Яким було філософсько-естетичне кредо Чюрльоніса?
-     Цікаво, але таке запитання під час перебування українських музикантів у Литві я поставив маестро Сильвестрову. І він відповів: «Якби я сказав, яке в мене кредо, то став би його заручником...»
-     Але ж це думка Сильвестрова, а ви як фахівець багато років займаєтеся творчістю Чюрльоніса. Тому, напевно, відчули глибину його життєвої й творчої філософи...
-     Жодного кредо у Чюрльоніса не було. Безліч праць, розвідок написано про нього, у тому числі й англійською мовою. У них учені пропонують шукати модель світогляду митця, звертаючись до його листів, у яких можна знайти цікаві й глибокі філософські роздуми. Чюрльоніс, наприклад, бачив світ як велику симфонію - от цю тезу брали дослідники за основу його філософського кредо. Та взагалі про кредо Чюрльоніса дуже складно розмірковувати з кількох причин.
-     Яких саме?
-     По-перше, як я вже наголошував, він дуже швидко формувався і як музикант, і як живописець, робив карколомні зигзаги у своїй нетривалій творчості. По-друге, життя його було надто коротким. Коли йдеться про митця з 50-річним стажем творчої діяльності, як, приміром, Микола Реріх, то можна крок за кроком пізнати всі перипетії шляху його розвитку. А у Чюрльоніса активний творчий період промайнув фактично за п'ять років!
-     Усе те, що інші художники набувають протягом довгого творчого життя, він одержав одразу й практично одномоментно втілив у різних сферах діяльності...
-     Чюрльоніс цікавився дуже багато чим - різними філософськими вченнями - європейськими й східними, навіть філософією пізнання потойбічного світу. Але сам він на ці теми висловлювався мало. Є філософи, культурологи, мистецтвознавці, які люблять говорити чимало про що, причому вигадуючи таке, чого й близько немає. Дуже добре, що Чюрльоніс не залишив пояснень для своїх картин.
-     Тепер кожний має можливість у міру власних інтелектуальних здібностей суб'єктивно сприймати і розуміти його творчість...
-     Творчість цього митця можна порівняти з Біблією, у якій кожен знаходить для себе щось своє. її читають і люди, які тільки стають на шлях віри, і досвідчені богослови. У ній багато кодів, і кожен їх розшифровує по-своєму. Наприклад, картина «Думка»: голова над землею, а з очей струменіє світло. Аналізуючи її, я би спирався на вчення Володимира Вернадського про ноосферу - вони із Чюрльонісом були ровесниками, їх пов'язувала епоха інтуїтивних шукань. Можна проводити також паралелі з теорією відносності Альберта Ейнштейна, тому що у роботах художника присутні мікрокосм і макрокосм, різні часові площини. Не зайвим буде згадати і філософію Миколи Бердяєва, і навіть праці Платана...
-     Яка образність у творчості митця - в музиці й живопису - найбільш потужна, домінуюча? Що він хотів виразити як найважливіше, сутнісне у розумінні життя?
-     Прагнення вгору - до світла, бажання пізнати, обійняти це світло, вразити світ чистотою через гори, зірки. Це суцільні фантазії, казки, притчі. Його творчість у цілому - легенда деміурга.

Анна ЛУНІНА
«МУЗИКА» №2, 2014 р.



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)