«Сей город, бесспорно, первый после Москвы…»

Так «задекларувала» свої враження від Казані велика імператриця Катерина II після відвідин приволзьких земель 1767 року. Нагадаємо, що у часи її правління Петербург, а за ним Москва були столицями держави. Тож, виходить, Казань займала третє місце у рейтингу цариці.
Про кипуче життя Татарстану і його столиці краще дізнатися з перших вуст - від сучасного татарського композитора, народного артиста Російської Федерації і Республіки Татарстан, голови Спілки композиторів Республіки Татарстан, заступника голови Спілки композиторів Росії Рашида Калімулліна. І, можливо, ознайомившись зі змістом нашої бесіди, ви, шановні читачі, погодитеся з єкатерининським висловом щодо цього краю й міста.

 -    Пане Рашиде, Республіка Татарстан для нас - terra incognita, ми погано інформовані щодо культури вашого регіону, хоча відомо, що столиця республіки Казань - великий економічний, адміністративний і культурний центр...
-    Казань вважається третьою культурною столицею Росії. Цьогоріч у липні тут відбулася всесвітня спортивна Універсіада. До нас завітало величезне число гостей, самих лише спортсменів - близько 10 тисяч. Щодо музично-мистецької інфраструктури, то вона існує вже досить давно - це оперний театр, симфонічний оркестр, камерні оркестри. Традиції нашої культури дуже давні. Федір Шаляпін, Рудольф Нурієв, Софія Губайдуліна - усі вони родом із Казані. Спілка композиторів Татарстану є третьою після московської та петербурзької за чисельністю й значимістю. Саме в нас у пострадянський час з'явився перший у Російській Федерації фестиваль сучасної музики - цього року ми відзначили його двадцятиріччя, а для фінального концерту запросили «Київську камерату».
-    Чи має фестиваль тематичну спрямованість, як часто проходить?
-    Так, він має назву «Європа - Азія», проводиться раз на два роки. За два десятиліття його існування до нас приїздили музиканти з понад п'ятдесяти країн. Бувало, ми налічували до 300 гостей і учасників. Спочатку фестиваль був зорієнтований на показ сучасної музики, яка в радянські часи не віталася. Але зараз кордони відкриті, хвиля моди на зарубіжну музику вже спала, тому стали звучати твори різних напрямків, а не лише «махровий авангард».
-    Кожний новий фестиваль примітний якоюсь особливістю?
-    Так, цього року він був зорієнтований більшою мірою на Середню Азію, а минулого - на Європу. Були фестивалі з акцентом на Східну Європу.
-    У вас проводиться тільки один фестиваль?
-    Ні, є ще «Музичний транзит», а також фестивалі балетного й оперного мистецтва. Працює Центр сучасної музики Софії Губайдуліної (розташований у будинку, де минуло її дитинство), яким я керую паралельно зі Спілкою композиторів Татарстану й згаданими фестивалями. Зараз хочу відійти від кураторства центром - вважаю, що пора молодим мене змінити.
-    Центр покликаний популяризувати музику лише Софії Губайдуліної?
-    Ні, не тільки. Він, звичайно ж, пропагує її творчість, але тут проводяться лекції на різну тематику, навчаються діти, працює ансамбль «Нова музика».
-    Чи збереглися після розпаду Союзу музичні зв'язки Татарстану з колишніми радянськими республіками? Україна, приміром, на довгий час їх загубила...
-    У нас теж контакти втратилися. Утім ми їх потроху відновили - з Казахстаном, Азербайджаном, зараз намагаємося налагодити зв'язки з Киргизстаном, Узбекистаном, Україною. До слова, у Казані - велика українська діаспора, тому я дуже хотів запросити до нас музикантів з України. Донедавна ми контактували тільки з Одесою. Я часто відвідував фестиваль «Два дні й дві ночі нової музики», яким керує Кармелла Цепколенко. У радянські часи ми з нею та іншими авторами зустрічалися на різних музично-культурних «тусовках» - всесоюзних фестивалях молодих композиторів у Нижньому Новгороді, Вільнюсі, Таллінні. Тоді й виникла ідея, що кожен у себе на батьківщині повинен організувати фестиваль сучасного мистецтва, адже будь-який фестиваль - це активна форма спілкування й просування сучасної музики. Так народилися форуми в Кишиневі, Петербурзі, Одесі й Казані. Наш казанський фестиваль нової музики став брендовим.
-    Якою мірою ви залежні від централізованої культурної політики Москви?
-    Ми абсолютно самостійні. Татарстан із усіх колишніх автономних республік Росії найвільніший. Звичайно ж, усі ми - у складі Російської Федерації. Я до того ж іще й заступник голови Спілки композиторів Росії, тож часто навідуюся до Москви. І до нас нерідко приїжджають музиканти й композитори з Москви, Пітера, інших міст, - ми дружимо. Найголовніше, щоб ми мали можливість знайомитися з різною музикою, із цікавими композиторами.
-    З Європою теж контактуєте?
-    Звичайно, у нас бували гості з Голландії, Бельгії, Італії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі... Хто тільки до нас не приїжджав!
-    Музиканти з Вірменії, Казахстану, Азербайджану та інших колишніх радянських республік, із якими українським митцям вдалося останнім часом налагодити втрачені зв'язки, стверджують, що культурне становище в них після розпаду Союзу було жалюгідним - повна інформаційна ізоляція. Ви потрапили в таку саму ситуацію?
-    Нам було легше, тому що Татарстан завжди йшов своїм шляхом, відмінним навіть від Москви, Пітера, інших автономних республік Росії. Ми благополучно уникнули «шокової культурної терапії». Керівництво республіки досить правильно скерувало наше життя. Ми нормально, без особливих фінансових ускладнень існували, розбудовувалися. Жоден колектив не скоротили, - навпаки, після розпаду СРСР з'явилося багато нових: два камерних оркестри, струнний квартет, оркестр народних інструментів, джазовий оркестр.
-    Татарський етнос дуже давній, з глибокими культурними традиціями. Як національна своєрідність відбивається в сучасній музиці?
-    Зараз молоді композитори пишуть іноді таку музику, що складно визначити її в національному плані - з'являється чимало творів на грані синтезу, коли етномузика сполучається із сучасною технікою. Я й сам прихильник такого напрямку. Був час експериментів - мусили всі цього «наїстися». А зараз уже хочеться повернутися до «живої» музики, духовності. Ніхто не проти експериментів, але цей шлях усе-таки залишається вузькоцеховим.
-    На які тенденції, жанри більшою мірою зорієнтовані ваші сучасні автори? Приміром, на оперні твори у вас є попит?
-    За пострадянський період оперний театр поставив дуже мало опер сучасних композиторів. У 1989-му наш театр звернувся до моєї опери, а наступний твір - не мій, а колеги, - побачив сцену лише через 18 років. Та й зараз ситуація невтішна. Театр став виїзним, постійно гастролює Європою, тому зорієнтований на класичний репертуар, який «катає» європейськими містами. Подібна ситуація і з балетом. А писати «в стіл» композиторам просто немає рації. Отже, маємо доволі суттєву проблему.
-    А яка репертуарна політика симфонічного оркестру?
-    Нещодавно посаду головного диригента зайняв прекрасний музикант Олександр Сладковський (до нього був Фуат Мансуров, який у 2010 році пішов із життя}. Зараз оркестр отримує істотну фінансову підтримку - 4 мільйони євро (!) на рік. Тому диригент прагне підняти колектив до європейського рівня. На сьогодні наш оркестр вважається одним із найкращих у Росії - поряд із колективами Єкатеринбурга, Новосибірська, Москви, Петербурга. Його запрошують на престижні закордонні та російські фестивалі.
-    І це спонукає ваших композиторів до створення симфонічної музики?
-    Композитор пише тоді, коли його музику виконують. Ми зорієнтовані переважно на камерні жанри, оскільки камерні оркестри приділяють більше уваги саме музиці сучасних вітчизняних авторів. Раніше, навпаки, писали чимало симфонічних творів, тому що двічі на рік проводилися спеціальні концерти нової музики композиторів Татарстану. Вони називалися «Прем'єри з Фуатом Мансуровим». Це була хороша традиція.
-    Ви особисто багато пишете й виконуєтеся?
-    Музика моя досить регулярно звучить у Росії й за рубежем. І творів я написав достатньо: п'ять симфоній, 13 концертів для різних складів і солістів. їх виконують не тільки в Казані, а й у Москві, - приміром, Російський національний оркестр під керівництвом Михайла Плетньова. Петербурзький філармонійний симфонічний оркестр, європейські колективи. А це мене стимулює до створення нових опусів.
-    Коли плануєте представити музичну культуру Татарстану з погляду її національної своєрідності, скажімо, на якомусь міжнародному фестивалі або на гастролях, то які твори ви чи ваші колеги обираєте?
-    Національний колорит - тема складна. Урбанізація, глобалізація, європеїзація зробили свою справу, залишивши мітку й на творчості наших композиторів. Тож із національним колоритом усе не так просто. У мене, наприклад, є «Симфонічні фрески», які дуже часто виконуються: у них присутня так звана «національна специфіка». Однак коли пишеш музику, не ставиш перед собою завдання залучити до композиції щось національне. Розумієш ідею, загальний рух музичної думки і йдеш за власною інтуїцією. Національні риси «входять» у твори органічно, без моєї авторської волі.
-    А як ваші композитори ставляться до народних інструментів, адже часто національно-музичні особливості передаються саме через їхній специфічний тембр. Мені доводилося спілкуватися з Балнур Кидирбек - головою Спілки композиторів Казахстану, і вона розповіла, що оркестри народних інструментів у них численні й дуже популярні, композитори пишуть увертюри, навіть симфонії для народних складів...
-    Казахи щодо цього молодці. У них така державна політика. Якщо не помиляюся, вони мають зараз понад два десятки оркестрів народних інструментів - у кожній області один чи два. Для утримання такого величезного штату музикантів потрібна солідна фінансова база. В Казахстані налагоджено виробництво народного інструментарію. До речі, я, наводячи за приклад Казахстан, у нашому Міністерстві культури теж порушую питання про відродження виробництва народних інструментів. Колись у Казані була велика фабрика, де виготовляли, зокрема, гармошки, - весь Кавказ грав на них. Наш інститут історії зараз досліджує проблеми національного інструментарію, адже не тільки практика, а й знання були втрачені. Це тягнеться із часів захоплення Казані Іваном Грозним: він багато чого забороняв, у тому числі й гру на традиційних інструментах. І робилося це для того, щоб задушити народ остаточно. Натомість, як компенсація, у нас активно розвивалася вокальна музика.
-    Якою є татарська народна пісня?
-    У ній дуже багато мелізмів. Я не знаю фольклору, де було би щось подібне до нашого, - які мелізматичні екзерсиси, інтонаційні мережива виплітають виконавці народної пісні! Саме через спів розбудовувалося народне музикування, коли було накладене табу на інструментальну творчість. До слова, татарський ген дуже активний, він виявлений практично в усіх народностей та етносів. Приміром, у казахського композитора Артика Токсамбаєва мама татарка. Як не дивно, але голова Національної спілки композиторів України Ігор Щербаков теж має татарське коріння. Безліч пітерських і московських композиторів містять у родоводі татарську генетику. У кожному другому можна знайти татарина.
-    А що характерно для татар, для вашої ментальності?
-    Ми вкрай працездатні, любимо досягати поставленої мети. У Татарстані немає провінцій, сіл, які б перебували на межі виживання. Навіть у найгірші роки все в нас якось складалося. Татарстан - могутня республіка із розвиненими економікою й культурою. Коли до нас приїздять чиновники з Москви, вони захоплюються нашою інфраструктурою. Ми йдемо своїм шляхом: не випинаємося, не кричимо, що є найкращими у світі, а просто працюємо. І результати дійсно приголомшливі.
-    Так само і з творчою активністю ваших композиторів?
-    Звичайної Наші композитори пишуть музику досить жваво, маємо багато дуже талановитих авторів.
-    Електронним технологіям ваші композитори приділяють увагу?
-    Приділяють, але таких мало. Технологічні пошуки прийнятні для прикладної сфери музики. У Москві ця галузь дуже розвинена: там подібною «творчістю» займаються на повний хід. Але ж усе це вже було відкрито-перевідкрито ще у першій половині XX сторіччя.
-    Татарстан розташований між Європою й Азією, він є прикордонною територією як географічно, так і конфесійно, адже головні релігії тут - це православне християнство й іслам...
-    Так, але є ще і католики, і протестанти...
-    Чи відбивається це на характері музики ваших співвітчизників?
-    Думаю, що татари більшою мірою атеїсти. Навіть Іслам у нас має світський характер. Тут ніколи не носили паранджу та інші релігійні атрибути. Татарські композитори, на відміну від, скажімо, українських, не пишуть опусів на релігійну тематику - реквієми, літургії, херувимські тощо.
-    Насамкінець хочеться довідатися про ваші найближчі плани щодо відновлення міжнаціональних зв'язків...
-    Мою симфонію виконувала «Київська камерата» на цьогорічному міжнародному фестивалі «Музичні прем'єри сезону» в Києві. Цікавим був концерт цього колективу й у нас - в Казані. Наша публіка бодай трохи познайомилася з сучасною українською музичною культурою. З Україною, а також із «Камератою» й Валерієм Матюхіним ми і надалі плануємо проводити спільні концерти. Найближчим часом у Києві цей оркестр представить монографічну програму з творів композиторів Татарстану. Також потихеньку налагоджуватимемо втрачені контакти й з митцями інших колишніх союзних республік.

Анна ЛУНІНА
«МУЗИКА» №5, 2013 р.

Фото Романа РАТУШНОГО: композитор Рашид КАЛІМУЛЛІН

 



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)