Геннадій Ляшенко «Прагну показати життя у симбіозі…»

Як відомо, щороку 1 червня в усьому світі відзначають Міжнародний день захисту дітей. Цікаво, що саме цього дня народилися такі відомі генії, як німецький фізик, математик, філософ Готфрід Лейбніц, французький фізик, засновник термодинаміки Ніколя Карно, відомий російський художник другої половини XIX сторіччя Василій Полєнов, а також видатний автор світових оперних шедеврів «Руслан і Людмила» й «Життя за царя» («Іван Сусанін»), засновник російської професійної композиторської школи Михайло Глинка...
В українських музичних реаліях ця дата теж святково-ювілейна. Цьогоріч 1 червня 75 років виповнилося нашому сучасникові, відомому українському композитору, народному артисту України, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка, професору Геннадію Ляшенку. Але про нього, на жаль, дуже мало написано, і для преси у форматі інтерв'ю він «закритий». Композитор - не публічної вдачі й «розкрутити» його на діалог не так просто. Тому бесіда з ним для шанувальників його творчості, друзів, колег та учнів, вважаю, буде цікавою «вербальною подорожжю»...

 - Геннадію Івановичу, існує думка, що професія композитора - невдячна й важка. Що можете відповісти?
- З одного боку, професія справді нелегка, але водночас бажана. Не можу сказати однозначно. Якби для мене вона була непосильною й надто тяжкою, я б нею, звичайно ж, не займався.
- А про інший фах ніколи не думали?
- Ні! Попри те, що все життя присвятив музиці, творчості, так і не зміг позбутися однієї риси своєї натури. У Антона Павловича Чехова є цікаве висловлювання: «Не вірю у своє право...» Це про мене.
- Як ця риса характеру проявляється?
- Вона мені дозволяє від певних речей у житті відсторонюватися.
- Якщо повернутися до питання про складність композиторської професії, то в чому вона полягає?
- Робота композитора потребує зосередженості, до певної міри навіть ізольованості. Але життя складається інакше. Весь час відволікають невідкладні справи, проблеми. Доводиться пристосовуватися до поточного життя - цього важко оминути. От серед такої постійної суєти доводиться якимось чином викроювати час ще й на творчість.
- Як ставитеся до проблеми нечастого виконання музики, коли, буває, пишеш практично «в стіл»?
- Поодиноке звучання сучасних творів - це ніби норма нашого життя. Іще в радянські часи композитори говорили про те, що їхні опуси «виконуються вперше і востаннє». Є митці, чию музику грають частіше за інших. Але загалом ситуація із відтворенням композицій українських авторів складна, - їх можна почути вряди-годи. Вітчизняна система пропаганди не працює.
- Але це взагалі не пропаганда...
- У дореволюційних російських газетах на кожен концерт давали докладну рецензію. За цим можна було простежити перебіг поточного музичного життя. Окрім того, пропонувалися цікаві оцінки творам, аж до повноцінних аналізів. А в нас що? Найбільше, на що можуть розраховувати композитори, - на виконання якогось твору в рамках одного з фестивалів. Причому на фестивалях усе звалено докупи і далеко не завжди згадують про існування композиторів.
- А як адаптуватися до такого стану речей?
- Я прилаштувався до ситуації.
- Вас не турбує питання сприйняття музики слухачами?
- Для мене важлива власна думка про свою музику. Якби я завжди був задоволений собою, можливо, переживав би від нестачі уваги з боку слухачів.
- Але ж композиторові важливо бути на очах...
- Знаєте, виконання моєї музики для мене, звичайно ж, важливе, але не первинне.
- Що ж тоді для вас первинне?
- Я більшою мірою переймаюся відсутністю переконаності у власному праві на творчість.
- Ви не амбіційна людина?
- Абсолютно. Посади, звання, регалії для мене не важливі. Мені доводилося займати певні керівні позиції, але я не відчував задоволення від цього, оскільки будь-яка організаторська робота передбачає певну напругу. А без неї набагато легше дихається, вільніше. Та й для творчості залишається більше часу.
- А як щодо мистецької реалізованості?
- У мене є якісь «погони» у вигляді звань, та це не головне. Важливо щоби музика звучала. Але в нашій виконавській практиці відсутня система, а тим більше стабільність. Якось в Америці прозвучав мій твір і відгуки були дуже позитивні...
- Одне слово, аби відчути творчу затребуваність, слід виконуватися?
- Час від часу, більш-менш регулярно. Але я взагалі не з породи тих, хто скаржиться. Іноді колеги повідомляють, що в якихось теле- й радіопередачах звучить моя музика-і це добре.
- За багатовікову історію написано чимало найрізноманітнішої музики. Тому, напевно, складно писати так, щоб не повторювати когось у власній творчості?
- Вважаю, що найгарнішу музику написано до нас. Але якщо серйозно, то коли проходиш стадію творчого становлення, всотуєш усе, як губка, все пробуєш, приміряєш. Утім я ніколи не міг скопіювати чужу стилістику, мене завжди тягнуло на власні знахідки. Раніше у музиці робили акцент на пошукові новацій у сфері музичної мови. Зараз уже все знайдено, аж до того, що навіть звук розщеплений. Тож тепер слід усе підсумувати, синтезувати. Нині композитори мусять працювати з усім арсеналом засобів, який нам надає час.
- Але як зорієнтуватись у цьому розмаїтті ідей, думок, мовних систем? Адже потрібно виявити головне, щось акцентувати?
- Думаю, що наголосити слід на драматургії. Звуковий спектакль, на мій погляд, допоможе знайти правильне музичне рішення.
- Ніколи не замислювалися над питанням власного стилю? Який він?
- Синтетичний. Раніше в моїй музиці превалювала драматична, романтико-трагічна емоційність. А зараз, із віком, дещо змінилося в поглядах. Хочеться подивитися на світ відсторонено, раціональніше. Тому й виникає певна дистанція в нинішній образності й характері композицій.
- Як би прокоментували свою зацікавленість інструментальною музикою? Адже у вас багато симфонічних, камерних інструментальних творів, і лише один балет. Оперного «сліду» взагалі немає...
- Так склалося. Мені нема чого ще сказати.
- А як виник балет «Гарсіа Лорка»?
- Я писав його за власним бажанням. Це була проба пера в даному жанрі. Але в результаті я зрозумів, що з моїм характером у такому складному організмі, як музичний театр, мені нема чого робити. Там своя кухня! Потрібно домовлятися з режисерами, балетмейстерами, пробивати власний твір до сценічної постановки, а я цього не можу й не вмію.
- Балет так і не поставили?
- Ні. Я й не намагався його «пробивати». Коли був живий балетмейстер Анатолій Шекера, ми перемовлялися про постановку, а потім життя нас закрутило... І все стихло. Щоправда, я зробив із цього сюїту.
- А чому така незвичайна тематика для балету - Гарсіа Лорка?
- У Лорки багато цікавих образів-персонажів, які виведені, як і сам поет, головними героями балету.
- Ви не конкретизуєте назви творів у вигляді програм...
- Коли даєш установку в програмі, слухачі починають вишукувати щось конкретне, буквальне. А так є широке поле для фантазії, різного тлумачення, інтерпретації музики. Головне - емоційність, сутнісна наповненість.
- Не вважаєте, що композитор, який надає перевагу інструментальному жанрові, наче закривається від слухача?
- Ні, у жодному разі! Я іноді відсилаю слухачів до конкретної образності, як, наприклад, у Четвертій симфонії, присвяченій Голодомору, або ж у «Lamento», яке теж досить зрозуміле й визначене у програмній спрямованості. Від наявності або відсутності програми якість музики не залежить. Петро Чайковський стверджував, що вся музика програмна.
- А чи потрібний музиці коментар?
- Теоретичні розвідки, безумовно, корисні. Музикознавці, аналізуючи творчість того чи іншого композитора, іноді відкривають цікаві й важливі закономірності. От із подібними конструктивними ідеями автора слід ознайомлювати. Креативні музикознавчі думки надихають, можуть слугувати гарним імпульсом до творчості, народження нових ідей. Що ж стосується буквальної «сюжетності» у музиці, це питання суперечливе.
- Чи може музика зробити людину кращою?
- Думаю, так. Інакше, навіщо вона потрібна!
- Однак багато хто сприймає це мистецтво виключно як звуковий процес. Далеко не в усіх він залишає слід...
- Усе залежить від індивідуума. Німці, наприклад, на концерти ходять із партитурами, хоча й не всі. Така їхня ментальність. Вони з дитинства привчені саме так сприймати музику. Але якщо людина не вихована в музичному плані, то для неї будь-який опус стане цілковитою абракадаброю. Якщо постаратися, то кожен зможе виховати в собі почуття музикальності. Але для цього потрібні численні відвідування концертів, активне слухання музики. Тільки так можна «заразитися» цим мистецтвом, почати його розуміти.
- У принципі музику пишуть не для вузького кола?
- Звичайно. Композитор мусить працювати з установою на широку аудиторію, з огляду на заповіт Михайла Глинки. Тому я не схвалюю граничний авангард, оскільки за ним, за великим рахунком, - порожнеча. Тільки інтонаційне середовище породжує в музиці інформативність. Музика, котра ґрунтується на інтонаційній драматургії, зрозуміла всім, хто насправді цінує цей вид мистецтва. Цікаво спостерігати за тим, як з інтонації виростає мелодія, потім оформлюється тема...
- Що вас стимулює до творчості?
- Потреба. Щодня я не пишу, але коли є час, то роблю це із задоволенням. Останні три роки не складалося з творчістю, оскільки життєві обставини не сприяли цьому. Але зараз поступово вирулюю зі стану творчого застою.
- З віком продуктивність не зменшується?
- Ні. І все тому, що в мене спокійний підхід до творчості. Я музику пишу, насамперед, за власним бажанням і внутрішнім стимулом - з любові до роботи.
- Як виникає імпульс до написання твору?
- Усе відбувається на рівні підсвідомості: з'являються якісь неясні, неоформлені бажання щось написати. Починаєш замислюватися і в якийсь момент приходить осяяння - «потрібний», «правильний» поворот думки. Узагалі має народитися якась музична ідея. Ернст Курт писав, аналізуючи творчість Баха, про те, що музика – не в нотах, а між ними. На мій погляд, дуже точне спостереження.:
- Йдеться про певну енергетику?
- Так, саме її й намагаюся відтворити у звуках.
- Траплялося, коли написане не задовольняло й ви його просто відкладали?
- Так, звичайно, і це бувало нерідко. Нещодавно викинув купу невдалих музичних речей. Писати треба за натхненням. От, наприклад, написав Сьому симфонію, але благополучно розпрощався з нею.
- Так безжалісно?
- Атож. Якщо мене щось не влаштовує, я з тим розстаюся безболісно. Потрібно вловити правильну енергетику. Твір має мене гріти зсередини.
- Можливо, у вас занадто категорична суб'єктивна оцінка?
- Але ж вона моя. І це для мене найважливіший критерій. Усе пізнається в порівнянні й визначається творчим зростанням, розвитком. У якісь моменти починаєш прагнути чогось іншого.
- А як саме розумієте, що твір вдалий і його слід залишили в активі?
- Це інтуїтивне відчуття. Я свої опуси «програю», і якщо не відчуваю фальші, - виходить, усе в порядку. Коли ж на рівні підсвідомості виникають сумніви, то я замислююся, починаю дошукуватися причини.
- І що, писатимете нову Сьому симфонію?
- Я вже працюю над нею.
- А що в попередньому варіанті вас не задовольнило?
- Усе в ній було якось правильно, а це підозріло.
- Що стимулює до написання такого великого твору, як симфонія?
- У симфонії можна висловити багато чого, показати різні погляди на певне явище і зрештою дійти якогось висновку.
- Чи завжди вас задовольняє концертне виконання ваших опусів?
- Мені щастило на виконавців. Іноді диригенти пропонують деякі зміни, і якщо вони логічні, я завжди йду на компроміси. Подібна співпраця дуже важлива для композитора. Але я рідко втручаюся у виконавський процес.
- Утім не завжди інтерпретація може збігатися з авторським задумом...
- Радикальних випадків нерозуміння мого задуму не було. Як правило, «влучають» в ідею. Якщо інтерпретація цікава, то чому б і ні?
- Як ви свого часу відреагували на авангард, якщо нині він вас уже не приваблює?
- У1960-х роках ми всі захопилися новаціями. Вивчали віяння, аналізували, пробували писати у нових техніках. Але мої перші авангардні опуси не збереглися. Узагалі ж зараз сприймаю цей напрямок у мистецтві як мертвий. Колись мені довелося побувати на «Варшавській осені» й познайомитися з музикою композиторів різних країн - Австралії, Латинської Америки, Скандинавії, що пройшли курс навчання у Дармштадтській школі. Отож, їхні твори були, як брати-близнюки. Не випадково на противагу подібному напрямку в мистецтві виникла неофольклорна хвиля.
- Але ви все-таки щось запозичили від авангардної музики?
- Звичайно, у технічному плані почерпнуто було чимало. Втім авангардна техніка сама по собі не нова. її традиція тягнеться від Середньовіччя. Уважаю, що найвищий пілотаж для композитора - майстерно вибудувати драматургію твору, інтонаційну тканину з однієї теми. Це той самий мінімалізм, який був популярний в авангарді, але без нісенітного тупцювання на місці. Якщо проаналізувати симфонії Бетховена або партити Баха, то, на перший погляд, начебто нічого особливого в аспекті техніки у музиці цих композиторів немає: багато секвенційного руху й інших досить зрозумілих і доступних засобів. Але так може думати тільки недоумкуватий дослідник, оскільки ці майстри провадили приголомшливу інтонаційну роботу. Одним словом, структурні перетворення й карколомні конструкції важливі, але за ними має щось стояти - глибинне, сутнісне.
- Якою була емоційна домінанта авангардної музики в цілому?
- Відчуття страху. У музиці Шенберґа, Берґа, Шостаковича є елемент чогось гнітючого, депресивного.
- Вплив такої музики з погляду психомузикотерапії доволі згубний, чи не так?
- Безумовно. Свого часу всі захоплювалися музикою Шостаковича, і я теж. Зараз на певні речі дивишся об'єктивніше.
- Авангард культивував емоції страху, депресії, самотності. Яким є спрямування образності мистецтва зараз?
- Відповісти на це запитання неймовірно важко. Зараз превалюють споглядальність, медитативність.
- Вам вони близькі?
- Я не проти цього, але ніколи нічого не абсолютизую. Усе добре, коли воно доречно. Мінімалізм, приміром, на сьогодні доведений до абсурду. У Моцарта, Бетховена теж є цей прийом у творчості, але як він у них розроблений!
- Як вважаєте, на сучасному етапі мистецтво відійшло від авангарду чи процес його культивації усе ще триває?
- Зараз ми переживаємо стадію синтезу, - користуємося всім, що накопичено. Але особисто мене полістилістика не переконує, я прихильник моностилю. Хоч кожен вільний перебувати у власному пошуку.
- Чи є щось таке, що ви не сприймаєте в мистецтві?
- Понти. Коли композитор прагне за всяку ціну виділитися, якось по-особливому заявити про себе, мовляв, він не такий, як усі. Моцарт не тяжів до епатажу. Він виділився із сучасного йому контексту інакше - завдяки таланту, майстерності, надзвичайній обдарованості. Так було і з Бахом, який опирався на сучасну йому мову. І музика цих геніїв - на всі часи.
- А що таке талант?
- Дуже складне поняття. Талант включає все - обдаровання, працьовитість, майстерність.
- Із віком змінюються мистецькі погляди, пріоритети?
- Так, із дистанції часу оцінки й судження завжди більш тверезі. Коли молодий, тягнешся до чогось радикального. З часом це проходить. Так, у всякому разі, було зі мною. Багато років назад я був переконаний у тому, що Брамс - це щось традиційне, «архаїчне», старомодне. Але коли згодом «копнув» його творчість, просто прийшов у захват. Адже це абсолютна музика!
- Ви вчилися у Львівській і Київській консерваторіях. Формування стилю й мислення відбулося ще у Львові?
- Так. Тоді у Львові виконували дуже багато різної музики, зокрема і львівських композиторів. Тому я увібрав національну інтонацію, якою були просочені буквально всі твори місцевих авторів. У моїх опусах відчутний вплив карпатської інтонації на рівні жанровості, тематизму, мелодичного розвитку. До того ж у Львові склався різнонаціональний музичний контекст, де співіснували австрійська, польська, чеська національні тенденції, - одне слово, це була європейська школа.
- Чи можна говорити про різницю між львівською та київською композиторськими школами?
- Ця відмінність досить сильно відчувається у виконавській традиції. Львівська піаністична школа більше тяжіє до мелодизму, «співу» на роялі. Сильнішою є прихильність до національних витоків, природності в грі. Київська піаністична школа має відбиток московського впливу. Вона чіпкіша, швидша, спортивніша. Втім зараз усе так перемішалося, що важко говорити про школи взагалі.
- Як оцінюєте стан сучасної української культури?
- Хаос, але він сьогодні скрізь - у Європі теж. Українська музика досить різна. Хтось і дотепер у тазик камінці кидає. Але в цілому вона змістовніша, живіша, різноманітніша у порівнянні з європейською і російською, яку мені доводилося слухати.
- Яка сучасна мистецька тенденція вам ближча?
- Більше тяжію до класики, традиції. Головне, щоби музика чіпляла, щоб у ній був сенс. У музиці повинна
бути основа, як і в житті загалом. Якби не існувало десяти християнських заповідей, думаю, настав би буттєвий колапс. Заповіді тримають світ. І в музиці неможна відкидати основ, традицій.
- Музична матерія об'єктивна за своєю природою, як гадаєте?
- Ні. Не варто пов'язувати мистецтво з реаліями соціуму, але життя може послужити стимулом до творчості. Воно викликає в нас певні психологічні стани, які потребують втілення у звуковій матерії. У цьому сенсі вплив життя безумовний, але прямо говорити про це складно.
- Композитори - це медіуми, яким надходить інформація?
- Хто його знає? Можливо. Я просто працюю й не замислююся над такими речами.
- Що прагнете виразити у своїй музиці?
- Хочу показати, що життя - в принципі гарне, добре, позитивне явище. Але для того, щоб розповісти про його красу, слід продемонструвати й негатив - полярний вектор, тобто представити життя у симбіозі.

Анна ЛУНІНА
Фото з сімейного архіву

«МУЗИКА» №3, 2013 р.



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)