«ΣYMPOΣION. Зустрічі з Валентином Сильвестровим»... Під такою назвою видавництво «Дух і літера» під завісу минулого року випустило нову книгу про нашого славетного сучасника, відразу ж заінтригувавши шанувальників таланту маестро. І якось сам по собі виник ланцюжок запитань: це своєрідне продовження випущеної двома роками раніше книги «Дочекатися музики», присвяченої творчості Сильвестрова? чому така дивна назва - «ΣYMPOΣION»? хто саме бував на зустрічах із композитором? Відповіді на ці запитання дасть сама книга. Залишається тільки зануритися в текст...

КНИГА ЯК ТЕКСТ-ПОДАРУНОК
В умовах сучасного постмодерністського науково-культурологічного контексту вже досить тривалий час культивується теорія, згідно з якою текст у загальному розумінні - окремий опус чи певний творчий об'єкт-артефакт (як, приміром, книга) - є «живою» структурою, що існує за власними законами. Нове видання про Валентина Сильвестрова - прямий доказ цій думці, а назва красномовніша за будь-які тези. ΣYMPOΣION із давньогрецької перекладається як «бенкет». Для нас є звичнішими латинська транскрипція слова - «symposium» і його вживання для позначення наради, конференції, міжнародного з'їзду гостей для обговорення важливих питань, проблем, обміну думками.
З такої позиції цілком зрозуміла ще одна назва книги, що визначає її жанр, - «зустрічі». Композитор тут зустрічається із багатьма дорогими для нього людьми, які тією чи іншою мірою залишили слід у його творчій долі. Зміст рясніє іменами композиторів, диригентів, виконавців, музикознавців, поетів, філософів, художників, культурологів: Гія Канчелі, Софія Губайдуліна, Андрій Волконський, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Арво Пярт, Олександр Кнайфель, Джоел Шпігельман, Алла Загайкевич, Віктор Суслін, Вірко Балей, Ігор Блажков, Андрій Борейко, Валерій Матюхін, Володимир Сі ренко, Микола Гобдич, Роман Кофман, Володимир Юровський, Іван Монігетті, Гідон Кремер, Олексій Любимов, Девід Харрінгтон, Іван Соколов, Соня Сульдіна, Інна Галатенко, Роман Рєпка, Світлана Савенко, Тетяна Фрумкіс, Марина Нестьєва, Ольга Седакова, Віктор Малахов, Сергій Кримський, Костянтин Сігов, Алла Вайсбанд, Альберто Майнарді, Борис Лєкар, Роман Балаян та інші.
Для яких зустрічей зібралися в єдиному віртуально-вербальному просторі книги обсягом приблизно в чотириста сторінок представники різних національностей, країн і континентів? Це взаємне спілкування гостей-учасників, але також і полілог про композитора та його музику. Тож виходить, що це спеціальна зустріч заради видатного метра і його неповторної творчості. Зі строкатої мозаїки філософських, культурологічних і просто музикантських суджень, особистих спогадів складається цілісний портрет композитора. Читачеві надається можливість не з музикознавчих дискурсів, а в живому й безпосередньому обміні думок багатьох друзів і колег розкрити для себе Сильвестрова, світ його виняткової, надзвичайно оригінальної звукової краси. У цьому й полягає презент від товаришів і видавців книги маестро Сильвестрову та водночас подарунок від нього самого близьким його серцю людям і шанувальникам. І тут слід згадати, що кожний опус, особливо багателі останніх років, композитор створює й посилає слухачам саме як «звуковий презент» задля відтворення «стану блаженства».

ΣYMPOΣION - НЕОДНОЗНАЧНА АЛЮЗІЯ ДО ПЛАТОНОВОГО «БЕНКЕТУ»?
Напевно так мислили укладачі «зустрічей», тому як епіграф обрали уривок із «Бенкету» Платана. У давні часи бенкет являв собою святковий ритуальний акт, гастрономічний аспект якого був лише приводом, зовнішнім обрамленням інтелектуального, енергетичного взаємообміну в процесі палких філософських дискусій. У Платона він представлений як полілог між найрозумнішими чоловіками - філософом Сократом, політиком Алківіадом, комедіографом Аристофаном, трагіком Агапоном й іншими (Федром, Павсанієм, Зриксімахом). За трапезою інтелектуальна еліта античного світу - політики, полководці, філософи, поети, прозаїки - розігрували словесний агон у жанровому форматі «бенкету мистецтв». Теми для обговорень - любов, мудрість, творчість і навіть смерть. Причому про любов ішлося не тільки в її земному, чуттєвому прояві, а і як про трансцендентальну космічну силу, що керує життям Всесвіту, стимулює людину до самовдосконалення, налаштовує її на стан блаженного споглядання безсмертя власної душі.
Як концептуальний платонівський «Бенкет» (ΣYMPOΣION) на епохальній відстані перегукується із симпосіоном книги «зустрічей» із Валентином Сильвестровим? Паралелей безліч. По-перше, це «бенкети мистецтв». По-друге, - філософські дискусії про важливі онтологічні питання.
Композиційно книгу вибудовано за принципом круглого столу - живого спілкування з полемікою, суперечливими висловлюваннями. У центрі уваги - маестро Сильвестров і його цікаві філософські думки, незвичайні, оригінальні судження, викладені у вигляді діалогів із Сергієм Кримським, Аллою Вайсбанд і Костянтином Сіговим у центральній частині видання. Не менш цікаві ідеї й міркування у формі монологів, нарисів та есе колег і друзів композитора обрамляють сильвестровські діалоги, створюючи ефект багатоголосої розмови. До різнопланових дискурсів учасників стимулює музика, творчість митця.
Однак найголовнішу паралель із Платановим «Бенкетом» сконцентровано в думці самого композитора, суттєвій для розуміння його музичного феномена. Це таємниця переходу, загадка народження, коли з повної порожнечі, тобто, за визначенням композитора, з «нічого» з'являється «щось». А це «щось» - і перший енергетичний імпульс до творчості, і перший звук, і перша фраза, як іон, атом, зерно майбутнього опусу. Це і сам твір. Так мислив і Платан: у його трактаті є співзвучні думки про творчість як «перехід із небуття до буття». У платонівській теорії тільки музика й віршування вважаються творчістю. А хіба композиції Сильвестрова – не про єдність цих двох видів мистецтва, коли музика стає поезією, а поезія музикою?
А як же бути з любов'ю? Цей феномен, котрий отримав космологічне звучання в платонівській бенкетній зустрічі-бесіді як божественна, небесна духовність, у такому ж сенсі відтворюється у музиці нашого сучасника. Сильвестров ототожнює любов із раєм. Саме любов до музики й любов, що розчинена в музиці, веде слухача до райського блаженства. Митець афористично визначає стан любові як «відповідь на звучання блага».
Далі думка може піти в асоціаціях за траєкторією серпантину, змушуючи згадати про античного Орфея. Сильвестров досить часто згадує про нього, вважаючи його еталоном поета-музиканта, а свою музику останніх років коментує як «орфічну», тобто близьку за семантикою до поезії. Тож хіба не дивно, що чимало гостей симпосіону, немов зговорившись, висловилися саме в такому ключі? «Піснями Орфея» назвала цикл «Тихі пісні» музикознавець Світлана Савенко. Для російської поетеси Ольги Седакової творчість Сильвестрова - це «справа Орфея» з «повернення втраченого, забутого, вкраденого». А Сергій Вакуленко - один з улюблених поетів і друзів композитора - присвятив йому цілу поему «Орфей»!
Однак що ж являє собою любов - рай - «звукове благо»? Митець упевнений, що кожен розуміє це по-своєму, тому що так матеріалізується ідея любові до тієї музики, яка асоціюється з вищою чуттєвою благодаттю, насолодою від краси споглядання виміру звуків. Це наша любов до тих композиторів і їхніх творів, без яких ми просто не уявляємо нашого існування. Ми постійно повертаємося до улюблених музичних текстів, щоб черпати з них не тільки інформацію, а, передусім, цілющу, креативну, творчу енергію, стаючи співучасниками процесу музичного творення.

МЕТАФОРА - ЛИШЕ ФІГУРА МОВИ АБО ПРИНЦИП ДУМКИ Й СТИЛЬ ТВОРЧОСТІ?..
Загальновідомо, що метафора - риторична фігура іносказання, зворот мови, що має переносне значення. Свою етимологію слово веде від «амфори» - посудини для переносу якоїсь речовини. Але невже прикладною функцією обмежується значення поняття? Думаю, все залежить від контексту. Коли ж ідеться про музику Сильвестрова, відводити метафорі лише технічну роль якось рука не підіймається. У музиці майстра метафора стала символом музичної мови, принципом мислення. Саме час згадати відомого французького письменника Марселя Пруста, чий стиль - одне суцільне іносказання, який вважав що метафора - «привілейоване вираження глибокого поетичного бачення, яке надає стилю "код Вічності"».
Уся музика композитора про це. І саме про такі субстанції він розмірковує за «бенкетним столом мистецтва», причому більшою мірою сконцентрувавши увагу на нинішньому етапі творчості, опусах останніх років - переважно багателях. «Попелюшка в дранті» - так маестро називає свої багателі. Але що це, як не чудова метафора? Зміст же її в тому, що твір повинен бути прекрасним, немов Попелюшка, і при цьому без зайвого пафосу, надскладних композиторських жестів.
Написання музики заради відтворення краси - хіба це не метафора? Проте виникає запитання: якої краси, як її розуміти? Але Сильвестров дає на це відповідь, говорячи про феномен «божественності», «трансцендентальності». Тут він співзвучний біблійним істинам про те, що трансцендентальне - це Бог, розчинений у Всесвіті, земному біосі, тобто в Природі, він у Людині, тобто в кожному з нас. Божественно-трансцендентальне, на думку композитора, проявляється також і в гарній мелодії. «Композитор - тільки перекладач Бога, гарний або поганий», - от репліка митця. Тому виправданою є теза про те, що метафора у творчості Сильвестрова стала стилем.
Однак не тільки сам маестро в «симпосіоні зустрічей» перебував на хвилі метафори. Цим стилем перейнялися буквально всі без винятку учасники, немов вторячи Музі митця. Важко виділити найкращу тезу зі строкатої мозаїки метафоричних висловлень. Вони всі чудові, влучно виражають суть особистості й музики композитора. «Трепетна, найчистіша, гранично відверта жива архітектура звуків» (Андрій Борейко). «Вікно у світ інших вимірів» (Іван Монігетті). «Відчуття дивної чистоти», «ностальгія за позачасовими ідеалами», «поручень на сходах вічності» (Гідон Кремер). «Немислимий космос: музичний, людський, моральний», до якого потрібно доторкатися тільки «із чистою душею, відкритим серцем і любов'ю» (Валерій Матюхін). «Повільне споглядання зниклого світу, влаштованого за законами ідеальної гармонії» (Світлана Савенко). Музика «за межами часових просторів» (Девід Харрінгтон), «жива істота, яка потребує любові» (Роман Кофман), «школа тиші» (Сергій Кримський), «сповідь земної людини», від якої «перехоплює подих і зупиняється серце» (Микола Гобдич)...
Метафорична розмова доповнилася також віршами Олексія Любимова й Олександра Кнайфеля. Леонід Грабовський порівняв музику Сильвестрова з «подихом моря з його припливами й відпливами, із хвилями - і штормовими, й грізними, і ласкавими, що набігають і розсипаються». «Захисника краси» у маестро бачить Марина Нестьєва. Алла Загайкевич порівняла його з мандрівним філософом Григорієм Сковородою. Не менш вишукані за тоном висловлення й біографічні спогади інших колег і друзів Сильвестрова.

НОВА СИМФОНІЯ, АБО ПІД ЗНАКОМ МУЗИКИ-РІКИ...
«Пісня - це і є притча в музиці». «Справжній авангард - це одночасно й свобода від авангарду». «Авангард - це єдність поезії й музики». «Серія в музиці - це генетика». «Мелодія - це є якесь чудо». «Музика - це ж заняття дитяче». «Пафос класики - тексти, які не можна відмінити». «Відбиток пальця - це вже є витвір мистецтва, якщо він вийшов». «Класичне мистецтво - це квітучі поля». «Класики поєднують композитора й народ у самих собі». «Форма гумору - це невідповідність... коли високе стає низьким». «Якщо світ існує в якомусь постійному режимі, так це вже чудо». «Космос - це ж чудо, будь-яка комаха - це чудесне творіння, а не звичайне! А от усякі тарілки, от це - звичайне, тому що це дурниця!» «Музика завжди перемагає. Якщо це трактувати не просто як фразу, а як якусь сутність, то вона пов'язана з тим, що ми любимо не авангард і не класицизм, і не романтизм, а саме музику в усіх цих речах»...
Це власні афоризми Сильвестрова. Ними пересипано мову митця, у влучних висновках йому не відмовиш. Але головна оригінальність їх у тому, що вони про все: музику, земне буття й навіть високу метафізику - рай і космос, а значить про реальне та ірреальне, повсякденне й високе. І от у цьому суть онтології мислення Сильвестрова, тому що він творить кожен опус, усю свою індивідуально-творчу «картину світу» за законами багатошаровості поетики.
Будь-яка симфонія Сильвестрова - поліпластова цілісність. Вона вибудовується як біблійний текст, у якому є все, але головне - єдність усього в усьому: низ, верх, простір педалей, арпеджіо-переходи, «блискавки», або «сходи Іакова», як їх називає сам композитор, і обов'язково «подарунки»-мелодії. Одним словом, у багатосферному просторі сильвестровських опусів живуть різні символічні «персонажі» й кожному відведено свою роль. Це симфонії «відкритих текстів», які вміщують цілі світи, тому що будуються за поетикою структури Всесвіту. «Музика, - говорить Сильвестров, - це такий процес, коли не важливий початок і не важливий кінець, просто ти входиш - ну, як у житті: увійшов у потік і можеш із нього вийти...» Ну, хіба це не «симфонічний симпосіон»?
Мова й текст симфонії формуються із різних знаків-фонем класицистської, романтичної й авангардної епох, вони і є її основними «персонажами». Композитору ж відведено роль трансформера симфонічних «змістів», він утворює архітектуру звуків. Але автор, за визначенням Сильвестрова, також і слух, і «бджола, яка збирає мед з квітучих полів». А ще (і це найпарадоксальніше!) автор - це Текст, причому Текст, що існує за законами самоорганізації.
Автор - Текст - симфонічний симпосіон... За таким сценарієм зрежисовано й книгу. Причому, крім реальних, тут присутні й віртуальні персонажі. Це особливий метафізичний світ героїв минулого, до яких постійно апелює Сильвестров, виявляючи щиру любов до їхньої творчості. Пушкін, Лєрмонтов, Гоголь, Тютчев, Блок, Цвєтаєва, Ахматова, Хлєбников, Заболоцький, Шевченко, Тичина; Бах, Гайдн, Моцарт, Бетховен, Сен-Санс, Вагнер, Малер, Глинка, Чайковський, Прокоф'єв, Шостакович; Пікассо, Сезанн, Модільяні... і навіть Іоанн Златоуст, цар Давид, апостол Павло... Це далеко не повний список імен, але й цих цілком достатньо, щоб представити масштаб симпосіону, який розгорнувся у книзі.
В умовах сучасної культурологічної полеміки про те, кому належить пальма першості - тексту-мові (в універсальному розумінні феномена) чи авторові, Сильвестров чітко стоїть на позиції персональності власних текстів-опусів, музики й творчості в цілому.Тому й книжку про нього позначено його авторством, індивідуальністю його мови, стилю, складу мислення.
У творчості композитора відбито ідею історії існування світової музичної мови як такої в усій єдності різного. І видання це підтверджує. У ньому бесіди численних реальних гостей-учасників підхоплюються репліками й голосами віртуальних героїв: тут і Пушкін із його величезним мовним словником «золотого віку» поезії, і Хорхе Луїс Борхес з утопічним літературознавством, і Монтень із багатотомними, майже «нескінченними» дослідами-есе... Тому книга «зустрічей» перетворюється на міфічно-біблійного Левіафана, у ній усе співіснує в гармонійній єдності. Це текст-метафора, текст-процес, а мовою музики - текст-симфонія.
Хіба не правий був американський поет XIX сторіччя Генрі Лонгфелло, який стверджував, що «музика - універсальна мова людства»? Тож для кожного, хто читатиме нову книгу про Валентина Сильвестрова, вона стане і «бенкетом мистецтв», і особистою зустріччю з майстром, і метафорою, і «музикою-рікою», у текст якої буде приємно поринати знову й знову, бо щоразу він відкриватиметься новими несподіваними й невичерпними сенсовими гранями, відтінками, знаками й символами...

Анна ЛУНІНА
«МУЗИКА» №2, 2013 р.



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)