ФІРУЗ БАХОР:
«Композитор у кожному творі повинен доводити свою здатність писати...»

 Фіруз Бахор - відомий таджицький композитор, чия творча й життєва біографія «занотувалася» географічним зиґзаґом на світовій мапі: народження в Душанбе (Таджикистан), навчання в Інституті імені Гнесіних у Москві (Росія) і в Ташкентській консерваторії (Узбекистан), потім повернення на батьківщину і, зрештою, еміграція до Німеччини. Він заявив про себе ще в 1970-ті роки. Та й зараз, попри труднощі адаптації до ментальних особливостей чужої культури, його музика пробиває дорогу до слухача й досить регулярно звучить у концертних залах Європи. Вона підкорює оригінальною красою, що поєднує специфіку й колорит різних національних культур - східноазіатської та європейської. Твори Фіруза Бахора виконувалися й в Україні - на одному з концертів «Київської камерати» під орудою Валерія Матюхіна в рамках фестивалю «Київ Музик Фест-2012». Композитор, незважаючи на життєвї перипетії і поважний вік (минулоріч йому виповнилося 70), перебуває в прекрасній формі. Він цікавий співрозмовник, котрому є що повідати читачам про своє життя, таджицьку й німецьку культури, а також власні музичні уподобання й найближчі творчі плани...

- Пане Фірузе, чому ви виїхали з Таджикистану - через матеріально-побутові умови або ж це було пов'язано із бажанням творчо реалізуватися в Європі?
- Від'їзд був вимушеним. Я ніколи не планував залишити батьківщину і не уявляв собі життя без Таджикистану. Але доля розпорядилася інакше. Відійшли в інший світ батьки, яким я усім зобов'язаний. Після розпаду СРСР мої друзі не таджицької національності, та й багато таджиків виїхали з Душанбе. Вибухнула громадянська війна, в якій загинули тисячі громадян. Розвалилася й перестала випускати фільми кіностудія «Таджикфільм». Кінорежисери, з якими я працював, подалися хто куди: Валерій Ахадов - у Магнітогорськ, Маргарита Касимова - до Мінська, Віктор Мірзоянц - у Москву. В інституті мистецтв, де я викладав гармонію, поліфонію й історію музики, не платили зарплату протягом трьох з половиною років.
Ми із дружиною намагалися подолати труднощі, хоча, зізнаюся, ці страшні роки були для мене творчо продуктивними, я закінчив твір «Малюнки по шовку» (24 прелюдії і фуги) та оперу «Омар Хайям».
- На момент від'їзду з Таджикистану - це середина 1990-х - ви були вже відомим автором, вашу музику часто виконували...
- Важко судити про свій статус самому, але творчо все було на хорошому рівні. Проходили авторські концерти в Москві, Києві, Ризі, Новосибірську й інших містах. У Москві було видано чотири симфонії, симфонічні поеми, кантати, камерні твори.
- Чому переїхали до Німеччини, а не, приміром, до Америки?
- За запрошенням уряду ФРН. Моя дружина - німкеня.
- Не виникало бажання повернутися назад?
- Бажання, звичайно, є, але можливості немає, тому що тієї культури, яку ми колись будували, більше не існує. Наприклад, у Таджикистані немає симфонічного оркестру. Незмога боротися з демагогами. У Німеччині ж музику традиційно цінують. У Берліні - три оперних театри, камерна опера, симфонічну музику виконують найкращі оркестри і диригенти. Берлін - одне із найкомфортніших міст для життя.
- Що вам дав Берлін як композитору, крім того, що з'явився доступ до музичної інформації, котра була закрита, коли ви ще мешкали в Таджикистані?
- Поживши якийсь час у Німеччині, я багато що переоцінив і зрозумів. Тут своя культурна політика, і німці цікавляться здебільшого власною культурою, підтримують в основному національне мистецтво. Іноземцеві добитися тут виконання або звучання по радіо музики вкрай важко. І все-таки у головному книгосховищі Німеччини - Берлінській бібліотеці зберігаються кілька моїх партитур, і це мені як композитору дуже приємно. Вдалося виконати на Німецькому радіо мій балет «Прекрасна Дувалроні», після чого я почав отримувати захоплені листи від австрійського робітника, який попросив у мене СD із записом цієї музики. Так зовсім несподівано я здобув шанувальника й пропагандиста моєї творчості в Австрії. Для мене також стало відкриттям (у Душанбе я про це не знав), що іще в далекому 1976 році берлінський піаніст Удо Кунерт записав на Німецькому радіо мою Сонату для фортепіано. Крім того, на Німецькому радіо є запис моєї симфонічної поеми «Мараканда».
- А взагалі які у Німеччині є можливості для іноземного композитора, щоб виявити себе?
- Таких можливостей існує не так уже й багато. Наприклад, замовлення на музику - справа дуже складна, але не безнадійна. Три роки 8 тому тут, у Німеччині, я написав музику до фільму «Улюблена країна - ненависна країна» про долю російських німців у Середній Азії, фільм став досить популярним, його вже кілька разів показали по німецькому телебаченню. Потім мене несподівано запросили на Лондонський фестиваль сучасної музики, де я з американською співачкою Доротеєю Файн дав авторський концерт, на якому прозвучали три фрагменти з опери «Омар Хайям» таджицькою мовою й інші мої твори. Незручно про це казати, але концерт пройшов із великим успіхом. У залі були присутні вихідці з Ірану, Афганістану й країн Близького Сходу. Інтерес був такий значний, що концерт навіть записали для показу по багдадському телебаченню. Звісно, такі події радують і надихають на творчість. Але лише в Таджикистані я міг жити на гонорари від композиторської праці. Тут, у Європі, доводиться займатися багато чим іншим, щоб почуватися комфортно у матеріальному плані.
- І все ж таки ваша музика звучить?
- Доволі регулярно. Я дав безліч авторських концертів і провів чимало творчих зустрічей у Берліні, а також у чудовому місті Гамбурзі, який є одним із визначних культурних центрів Німеччини, крім того, у Бремені й інших містах. Як піаніст я виконував різні власні твори. Фрагмент «Свіча» з опери «Омар Хайям» озвучила прекрасна іранська співачка Гітті Хосраві й, оскільки в Німеччині існує численна іранська діаспора, виконання сучасної музики на близькій і зрозумілій таджицькій мові такі слухачі завжди зустрічають з ентузіазмом,
- Якою є сучасна німецька музика? Що там зараз на піку моди, популярності, що культивується? Вам ці тенденції близькі?
- Дармштадтська школа - провідний напрямок: музика Карлгайнца Штокгаузена, Ганса Генце, Вольфґанґа Ріма, Маурісіо Каґеля. Багато чого у Штокгаузена, Ріма й Каґеля мені цікаво.
- Як шукаєте шляхи творчої реалізації у Німеччині - пишете музику під певний «формат», аби була затребуваною?
- На жаль, зараз уже не той вік, коли можеш інтенсивно писати. Але головне - це те, що композитор не може працювати абстрактно. Він повинен обов'язково спілкуватися з аудиторією. А мої слухачі залишилися в Таджикистані, у Росії, на території колишнього Радянського Союзу. І в Німеччині люди із задоволенням слухають мої твори, але тут треба писати іншу музику - європейську, німецьку. Так, наприклад, мій друг і композитор, професійний перекладач і германіст Валерій Струков переклав сцену «Свіча» з моєї опери «Омар Хайям» на німецьку мову. Я написав кантату на німецькі тексти, ряд камерно-інструментальних творів, але загалом роблю це не так охоче, як писав би для таджицьких або російських слухачів, котрих знаю набагато краще.
- Ваша батьківщина - Таджикистан, ви вчилися в Росії, зараз живете у Німеччині. Чи є між культурами цих трьох країн щось спільне? І в чому докорінна відмінність ментальності їхніх народів?
- Були часи, коли Душанбе називали маленькою Москвою: у молоду столицю приїхало багато фахівців, було «заслано» (врятовано від сталінського терору) з центру Росії творчу інтелігенцію. Під час війни до міста евакуювали Київський театр опери й балету. Чимало музикантів потім залишилося там жити. Сьогодні - інша справа. Не беруся судити про такий тонкий об'єкт, як ментальність. Знаю тільки, що в Таджикистані довго носилися з ідеєю індоєвропейської спільності.
- А щодо німецької культури?
- Німецькі звичаї видаються мені вельми раціональними, розумно організованими. Звикнути до них нам, вихованим на інших традиціях, важко. Але в німців є дуже багато хорошого, це - повага до ближніх, ввічливість, акуратність. Вони знаходять час і на відпочинок, і на те, щоб випити серед робочого дня чашку чаю або кави, але не гають ні хвилини на пустопорожні розмови. Час - гроші, і тут це особливо відчувається, бо якщо ти погано працюєш, то погано житимеш. Цьому варто повчитися!
- Чи підтримуєте зараз зв'язки із таджицькими колегами? Ваша музика звучить у Таджикистані?
- У 2008 році на запрошення Президента Республіки Таджикистан Емомалі Рахмона я відвідав батьківщину й дав авторський концерт. Зал надав Комітет радіо й телебачення. Без допомоги моїх колег - композиторів Лоли Толіс, голови Спілки композиторів Таджикистану Кудратулло Хікматова, Кудратулло Ях'яєва й музикознавця Фіруза Ульмасова - концерт було б важко організувати. Тоді ж мене нагородили орденом «Дружби» і зняли фільм про мою творчість. Поліпшується ситуація і в оперному театрі Душанбе. Президент виділив кошти на ремонт його будівлі, який тепер уже завершено. Директор театру Холахмад Маджидов обіцяв мені заново поставити балет «Мелодія любові».
- Про таджицьку культуру ми, українці, мало що знаємо. У чому її специфіка? Розкажіть про сучасну музику Таджикистану, музичний фольклор...
- Таджики - народ прадавньої культури. За чотири тисячі років існування він пережив й відбив безліч ворожих навал, створив пам'ятки, що зберігаються у найпрестижніших музеях світу. Всі чули імена Заратустри, Абу Рудакі, Ібн Сіни (Авіценни), Омара Хайяма, Хафіза Ширазі, Абу Сааді - великих митців, які належать цій культурі. Назва «таджик» з'явилася у XII сторіччі. Тоді так називали всіх іранців. У Моцарта в опері «Чарівна флейта» є персонаж Таміно - принц Хоросана. Але це і є Таджикистан! А театральні художники чомусь завжди зображують китайців.
Таджицький музичний фольклор дуже багатий, дотепер у гірських кишлаках можна знайти людей, які виконують стародавні пісні й релігійні гімни, музичний епос - «Шашмаком», «Гуруглі», «Шахнаме», памірські поминальні пісні мадо, а також обрядові пісні, танцювальні мелодії, накши (священні гімни).
Цікаво, що сучасну таджицьку музику пишуть не тільки в Таджикистані, але й за кордоном: у Москві - композитори Павло Турсунов і Парвіз Турабі, у США - Алішер Латиф-заде, Ізраїлі - Беньямін Юсупов, у Канаді - Фарангіс Нурулла-ходжа.
- Чи часто композитори, і ви зокрема, використовують фольклор у своїй творчості?
- Перші таджицькі композитори Фазліддін Шахобов, Шоназар Сохібов, Шариф Бобокалонов і Зійодулло Шахіді були знавцями фольклору й складали музику в його традиції та на його основі. Я вважаю, що обробки народних пісень і мелодій - найкраща школа для становлення свого стилю. Але то й велика відповідальність, тому що це треба робити дуже гарно.
- Ви кажете, що деякі ваші твори написані в макомному стилі. А що таке макомно-мугамний симфонізм?
- Це пісенний симфонізм - мелодійний симфонізм.
- У 2008 році вас нагородили першою премією у номінації «композиція» на П'ятому міжнародному конкурсі імені Сергія Прокоф'єва у Санкт-Петербурзі за фортепіанний цикл «Малюнки по шовку». Як думаєте, чим так зацікавив публіку й журі цей цикл?
- Дозвольте відповісти цитатою з російської преси. За словами Родіона Щедріна, «Фіруз Бахор - одна зі знакових фігур нашого композиторського співтовариства. Він гідно представляє музику своєї країни у світі». А член журі з Польщі Зиґмунт Краузе зауважив, що Бахору в його творі вдалося майстерно поєднати стилістичні особливості музики Баха з таджицькою національною традицією.
- Як вам вдається суміщати у творчості таджицьку ментальність із європейською?
- Дуже просто. Якщо записуєш таджицьку мелодію нотами, гармонізуєш її, надаєш певної форми, вона втрачає первинну своєрідність і набуває чогось від європейської професійної музичної традиції. У практиці таджицького фольклору виконавець важливіший за автора, часто анонімного: він може пристосувати п'єсу до свого інструмента, може змінювати форму, імпровізувати. Система ж навчання в консерваторії долучає національних композиторів до європейської музичної культури.
- Коли ви відчули себе композитором - ще в Москві або навчаючись у Ташкентській консерватори в Узбекистані чи вже після повернення на батьківщину, в Таджикистан?
- У Москві, коли написав Сонату для фортепіано, якою й сьогодні пишаюся. Саме тоді я вирішив залишити заняття фортепіанною грою і цілком присвятити себе створенню музики. Але композитор така професія, що у кожному новому творі ти повинен доводити свою здатність писати.
- Які автори під час вашого становлення як композитора для вас були прикладом для наслідування?
- Головним своїм завданням із молодих років вважав вироблення власного стилю й намагався вчитися, уникаючи наслідування.
- Якби не роки навчання у Москві, ваша композиторська доля склалася б інакше, як гадаєте?
- Звичайно, адже Москва завжди була центром музичної культури. Навчання й життя там, музика, театри, зустрічі з видатними композиторами, музикантами, поетами, режисерами, акторами справили на мене сильний вплив.
- Ви багато працювали в кіно...
- Так, я написав музику до сімнадцяти художніх і п'ятнадцяти документальних фільмів. У телевізійному фільмі «Хто поїде у Трускавець» звучить фрагмент моєї Симфонії для струнних. Ця сфера діяльності приваблювала передусім можливістю писати музику для величезної багатонаціональної аудиторії. Але у кіно підкоряєшся задумові сценариста, режисера, іноді проханням актора. Музику для кіно можуть створювати не тільки професіонали. Бували випадки, коли музику до фільму писав сам режисер або його брат чи знайомий дружини. Однак найкращі кінокомпозитори - все-таки професіонали. Яскравий приклад - Ніно Рота.
- Чи траплялося, що робота в кіно ставала початком створення нового опусу?
- Бувало. Матеріал, який я зібрав у фольклорній експедиції для фільму «Юності перший ранок» підказав ідею кантати «Пісня Жовтню». А фрагменти бухарського макому «Ірок», записані в Самарканді й Бухарі для фільму «Кульгавий дервіш», лягли в основу балету «Мелодія любові».
- Поговоримо про ваші музичні уподобання. Чи змінилися вони з часом?
- У 1962 році у Баку в нотному магазині я придбав партитури Вітольда Лютославського, Кшиштофа Пендерецького, Хенріка Миколая Турецького, Тадеуша Берда й інших польських авторів (до того моменту знав тільки Концерт для оркестру Лютославського). Відтоді полюбив і серйозно вивчав музику польських композиторів. Цей вплив помітний у деяких моїх партитурах. До речі, з поляком Зиґмунтом Краузе я познайомився особисто в Санкт-Петербурзі й дотепер ми дружимо, листуємося.
В умовах повного застою й домінування соцреалізму нововіденська школа, серійна музика, сучасна європейська та американська музика видавалися мені ковтком кисню. Тепер я живу на Заході, де в музиці домінує модернізм, і вже він здається мені задушливим. Не забувайте, що з віком люди стають консервативнішими. Зараз я із задоволенням слухаю стародавню, класичну й романтичну музику. В молодості було навпаки.
- Чия музика вам подобається і нині?
- Для мене залишаються цікавими Стравінський, Дебюссі, Равель, Альбеніс, Де Фалья, Мессіан, Шенберг, Берг, Веберн, Айвз...
- Як ставитеся до творів Прокоф'єва і Шостаковича?
- Прокоф'єва й Шостаковича всі ми вивчали й грали з дитячих років. Це - визнані класики радянської музики. Але Прокоф'єв мені, як піаністові, завжди імпонував більше. У молодості я дуже високо цінував ранній період творчості Шостаковича: «Афоризми», «Фантастичні п'єси», Перший фортепіанний концерт. Згодом до цього ряду додалася остання П'ятнадцята симфонія. Однак у музиці Шостаковича мені не подобалося те, що розхвалювалося офіційною пресою й музикознавством: помпезні фінали симфоній, загальні форми руху, які композитор, можливо, змушений був писати.
- А як щодо Стравінського?
- Після того, як у 1961 році послухав «Весну священну», був підкорений талантом цього генія. Від того часу він є для мене беззаперечним лідером російської і світової музики.
- Які ваші творчі плани: про що хочеться писати, в яких жанрах і стилях працювати?
- Я вже не пишу великих творів для симфонічного оркестру чи оперного театру, тому що не бачу можливості їхнього виконання. Багато пишу фортепіанної музики. Великий Фридерик Шопен обмежив себе рамками фортепіано - для мене це переконливий приклад, який надихає. Вже у Німеччині зібрав свої фортепіанні твори й написав багато нових, у результаті вийшла досить цікава, як мені здається, збірка, яку я записав на Сй у власному виконанні. Записав також «Альбом для Зухри». Сподіваюся, що цими дисками зацікавляться й інші піаністи, які, можливо, захочуть зробити записи власних інтерпретацій п'єс.
- Як «просуваєте» свої твори на Заході? Адже менеджера у вас немає...
- Важливо писати гарну музику, виконувати її. Тоді вона сама знаходить дорогу до слухача, але це процес довгий. Два німецьких видавництва - «Сікорський» і «Боте й Бок» володіють правами на мої Сонату для фортепіано й Симфонію для струнних. Треба вміти чекати.
А взагалі-то я вважаю, що талант писати хорошу музику - одне, а заробляти гроші й одержувати замовлення - інше. Утім іноді ці обставини сполучаються. Пам'ятаєте, що Моріс Равель відповів Джорджу Гершвіну, коли той захотів брати у нього уроки композицм? Равель: «Скільки ви заробляєте?» Гершвін: «П'ять мільйонів доларів на рік». Равель: «Тоді це я повинен брати у вас уроки».
- Минулого року вийшла у світ книга розмов із вами. У ній ви постійно цитуєте Рудакі, згадуєте Хайяма, Авіценну. До речі, ваша Четверта симфонія присвячена Авіценні, а оперу названо «Омар Хайям». Чим вам близька поезія цих трьох великих поетів? Можливо, вона допомагає у житті, служить своєрідним напуттям?
- Саме так. Рудакі - батько таджицьких і перських поетів - народився в X сторіччі, Авіценна (Ібн Сіна) на сто років раніше, Омар Хайям створив свій геніальний цикл рубаї. «Рубайят» Омара Хайяма завоював найбільшу популярність у Європі й Росії. Поезія цих великих поетів - насолода для душі, втіха в нещасті. Вона мене вчить жити…

Анна ЛУНІНА
«МУЗИКА» №2, 2013 р.

Фото з архіву Фіруза БАХОРА



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)