Фінальний акорд подвійного ювілею

Дивний збіг обставин. Цього року відзначили ювілеї два класика сучасної української музики: 75-річчя – Валентин Сильвестров і 70-річчя – Євген Станкович.
Музика обох досить часто звучить на вітчизняних і закордонних арт-майданчиках, вона - в постійному репертуарі виконавців, її не тільки слухають, але про неї активно пишуть, імена авторів широко відомі. Після ряду ювілейних акцій, що тривали протягом року, не гучними, але помітними заключними акордами стали два авторських вечори на престижній сцені Національної академії мистецтв України, організовані порталом академічної музики «Мusic-Reviеw Ukraine» за підтримки Фонду сприяння розвитку мистецтв.

ВАЛЕНТИН СИЛЬВЕСТРОВ: відзвуки тиші

 Валентин СильвестровНемов дотримуючись старшинства, пальму першості було віддано Валентину Сильвестрову - спочатку пройшов його концерт. Імпрезу провели Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під орудою Валерія Матюхіна, квартет «Рost Scriptum», а також солісти - Інна Галатенко, Богдана Півненко, Дмитро Таванець, Олег Безбородько, Роман Рєпка, Софія Сульдіна, Олександр Пірієв, Дмитро Глущенко й Кирило Шарапов.

Пролунали твори, що датуються здебільшого двохтисячними роками, за винятком «Вісника» для фортепіано, струнних і синтезатора, написаного у 1996 році. Це «Гімн», «Тиха музика», «Елегія» для струнних, квартет «Ікона», «Пісні без слів» для скрипки й фортепіано, П'ять пісень на вірші Івана Франка, «Прощавай» на вірші Джона Кітса для голосу й фортепіано, «Пастораль» на вірші Павла Тичини й «Елегія» на вірші Бориса Олійника, тріо «Миттєвості Моцарта». Серед «авторських епістол» останніх років немов «загубився» афористичний трихвилинний квартет «Рiccolo», написаний у далекому 1961 році. Тож публіка отримала можливість вслухатися і у зовсім раннього, 24-річного Сильвестрова, і в пізні твори, відчути цей понад п'ятдесятирічний шлях композитора.

Опуси цих двох «крайніх» періодів - як дві сторони медалі. У порівняно недавніх «Тихій музиці», квартеті «Ікона», тріо «Миттєвості Моцарта» прослуховується «ранній» Сильвестров. До пізніх творів тягнуться невидимі струми й від квартету «Ріccolо», написаного в аскетичній додекафонній манері. Те, що в «ранньому» квартеті подано як натяк, символ, голограма, чорно-біла графіка, пуантилістична матриця, у пізніх творах проспівано в розливі гарних та емоційно безпосередніх мелодій. Виходить, що композиторі упродовж усього життя в мистецтві звуків говорить про одне й те саме, але в різній мовній стилістиці!

А про що ж каже Сильвестров? Зміст його музики в останніх опусах буквально «піднятий» на поверхню, висунутий на перший план. І заслуга в цьому - мелодії, основної виразниці авторського задуму. Музика маестро має унікальну рису: вона вміє сама про себе розповідати, у неї - неповторний дар і магія голосу. І справа тут не тільки в майстерності алхімічного переплавлення слова й музики в єдине ціле, що виявляється в усіх вокальних творах,, композитора. А в тому, що музика Сильвестрова у будь-яких жанрах - як вокальних, так і чисто інструментальних - через мелодію промовляє, оповідає, коментує.

І розповідь ця теж унікальна, тому що така ж проста і невигадлива, як і сама музика. Вона говорить про знайомі нам речі: «просту складність», або «складну простоту» життя, меланхолію, ностальгію, легку, ледь уловиму трагічну сентенцію, яка, немов відтінок, присутня у спектрі інших емоцій і переживань. Ця музика надзвичайно піднесена, тендітна й вишукана. Вона - про спокій, умиротворення, неспішність і тишу - першорядні й фундаментально важливі для людини речі. Вона зупиняє плин часу, капсулює нас у його нерухомості, миттєвості, тому так багато творів Сильвестрова називаються «миттєвостями». Це поезія в музиці, або музика в поезії...

ЄВГЕН СТАНКОВИЧ: легенда про прамузику

 Євген Станкович (четвертий зліва) серед учасників і гостей концерту   Саме так хотілося назвати другий концерт ювілейного диптиха, у якому пролунали твори маестро різних років: «Елегія пам'яті Станіслава Людкевича» для струнних, Камерна симфонія №3 для флейти й дванадцяти струнних, фінал Камерної симфонії № 7 Якось в гостях у Великого Вівальді» для скрипки та струнних, «Українська поема» для скрипки й фортепіано, «Прадавні гірські танці Верховини» для двох фортепіано, «Гірська легенда» для альта і струнних, «Ранкова музика» для скрипки й струнних, «Фінська колискова» для двох скрипок і струнних, тріо «Епілоги» і «Quasi соната» № 2 «Танці на квітах. Дюймовочка» за мотивами казки Ганcа Крістіана Андерсена для флейти й фортепіано. І озвучені вони були, як і у випадку з Сильвестровим, різними виконавцями: Національним камерним ансамблем «Київські солісти» на чолі з Володимиром Сіренком за участю Богдани Стельмашенко, Олександра Лагошї, Мирослави Которович, Сергія Топоренка, Дмитра Таванця, Олександри Зайцевої, Романа Рєпки, Дмитра Демидова, Олега Дудніченка, Костянтина Повода, Владислава Кустовсьйого, Анастасії Вітик і Євгена Дашака.

Лише назви творів вражають різноманітністю жанрів і тем. Але таким багатоплановим Станкович був завжди у творчості. Він ніколи не боявся «занурюватися» у різні сфери, навіть у найдавніші, архаїчні,
легендарні. Він завжди просувався вшир і вглиб, тому й музика" його унікально багатозначна.

Легендарність, прадавність… А хіба ні? Крізь терпко національний мелос і шаленість ритмів енергія первозданної архаїки вчувається у «Прадавніх гірських танцях Верховини», обрядова магічність - у «Гірській легенді». Аура нетутешнього умиротворення розлита у «Фінській колисковій». Фантазія казкової імпровізації розчинена у «Танцях на квітах». Ну, а що може бути легендарнішим за музичну картину барокової Венеції у фінальній частині Камерної симфонії №7 «Якось в гостях у Великого Вівальді»? Портрет геніального маестро проступає у звуках музики сучасного автора!

Виходить, легендарність у музиці Станковича різна - історична, казкова, архаїчна, обрядова. Змістовний код мистецтва Євгена Станковича можна сформулювати саме як прамузику, але в сучасному осмисленні. Це музика зі знаком «post», музика про саму себе. Це ні що інше, як конгломерат усього й різного в єдності, синтез джерел первозданності й відзвуків музики як такої.

Музика двох видатних українських композиторів сучасності, та й вони самі, насправді є нашим національним брендом. У їхній творчості сконцентровано все, що виражає нашу ментальність. Ця музика не потребує особливих коментарів, вона промовляє сама за себе. Кожен слухач може щось узяти з неї. Тому цілком закономірне поєднання двох ювілярів у єдиний концертно-ювілейний диптих, адже саме так найбільш доступно і ясно розкривається головна суть їхньої творчості: говорять вони по-різному, кожний по-своєму, але про одне й те саме - музику, життя і всесвітнє-буття.

Анна ЛУНІНА

«Культура і життя» № 51, 21 грудня, 2012 р.
Огляд на Порталі Music-review Ukraine.
Фото: Сергій Пірієв



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)