ВІКТОР СТЕПУРКО:
«Творче натхнення - це благодать або перст Божий...»

 Віктор СТЕПУРКО   Цього композитора можна назвати «людиною року» за двома знаковими подіями: по-перше, він ювіляр, 60-річчя якого вшановано авторськими концертами, а по-друге, - цьогорічний лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
   Загальновідома істина: сутність будь-якого митця розкривається у творчості. Віктора Степурка знають насамперед як майстра хорового жанру, який активно культивує у музиці духовну тематику. Але мова піде не лише про його «хорове амплуа», а й естетичну позицію, творчий процес, жанрові пріоритети, незавершені проекти, переоцінку власних поглядів і досвіду. Можливо, для багатьох цей композитор відкриється з несподіваного боку...

- Пане Степурко, ви написали багато музики в різних жанрах, включно з великими музично-театральними й симфонічними опусами. Однак вас називають здебільшого хоровим композитором. Ви самі згодні з таким судженням?
- Питання щодо хорового амплуа особисто для мене досить складне. За першою спеціальністю, отриманою в консерваторії, я - хормейстер. Композицією спочатку займався факультативно. Коли перевівся з хорового на композиторський факультет, то вперто обходив у творчості хоровий жанр. Писав інструментальну музику, здебільшого камерну. І так тривало доволі довго, доки мій педагог Мирослав Михайлович Скорик якось не привернув мою увагу до хорової сфери, аргументуючи тим, що я усе ж таки хормейстер.
- А чому не звертали увагу на хоровий жанр - не подобався?
- Я не випадково уникав хору. Вважав, що мені слід розширювати знання щодо інших жанрів, - був упевнений: з хоровими творами в мене не буде особливих складностей. Я виріс на хоровій музиці. У дитинстві співав у хорі, потім - у самодіяльній хоровій капелі. Училище закінчив як хормейстер, у Київську консерваторію вступив на диригентсько-хоровий факультет.
- І що, коли почали писати для хору, насправді стали почуватися природно?
- Так, я відразу зрозумів, що хорова музика в мене виходить найкраще. Вона дійсно найбільш органічна для моєї творчої манери. Обставини життя склалися так, що я в підсумку все ж таки пішов саме цим жанровим шляхом. Напевно, Господня воля направляла мене.
- Вам легко працювати зі словом, адже написання хорових творів - це постійна робота з поезією, текстами? Слово, з одного боку, допомагає, але й сковує авторську думку...
- Так, слово почасти обмежує. Вокалісти дорікають мені тим, що я складно пишу для хору. Натомість інструменталісти й диригента заявляють, що інструментальні твори я пишу по-хоровому. Між цими двома світами - інструментальною й хоровою музикою - я й балансую.
- Напевно, зразком цілком можуть послужити ваші «Монологи століть», що пролунали на початку року під час авторського філармонійного концерту у виконанні камерного хору «Київ» на чолі з Миколою Гобдичем?
- Безперечно.
- А яку функцію в них відведено інструментальним соло, - прикрашати загальну звукову палітру, урізноманітнювати фактуру?
- Так, але не тільки. Вони симфонізують хорову музику, розширюють її образну сферу.
- Ви постійно працюєте з духовними текстами. Чи всі з них можна музично прочитати?
- Я пишу тоді, коли в мене виникає відчуття, що можу працювати з певним духовним текстом.
- А як ви їх підшукуєте? Коли виникає бажання музично озвучити якийсь текст?
- Творче натхнення - це благодать або перст Божий. Я відчуваю вплив Божественної сили, яка направляє мене й стимулює до творчості. Творчість дається нам З-ПОНАД. Люди - лише виконавці Божественної волі. Безумовно, у процесі творчості включається свідомість, але імпульс іде від Бога.
- Чи всі ваші духовні твори призначені для концертного виконання?
- Так.
- Духовний текст - це просто програма або щось більше?
- Звичайно, не тільки сюжет або програма. Я пишу для того, щоб донести певну духовну ідею, змусити задуматися над важливими складовими людського буття.
- Якщо узагальнити, то що ви прагнете донести до свідомості слухачів через духовні опуси?
- Чи не здається вам, що словосполучення «духовна музика» саме по собі є полемічним? Невже поезія Олександра Пушкіна бездуховна? Навпаки, його вірші високодуховні за смисловим наповненням. Бажання кращого, міркування про добро і зло, пошук моральних ідеалів - така семантика і духовних, і високих світських текстів. У всякому разі, я бачу ці паралелі. Я не раз звертався до поезії Івана Драча, оскільки вона мене вражає красою й суперечливим драматизмом.
- Як розуміти поняття «суперечливий драматизм»?
- У його «Віршах на перфокартах», наприклад, є стилізація японських хоку. Ці дворядкові композиції, як правило, драматичні, подеколи навіть трагічні. Наведу, приміром, фабулу одного вірша, який просто-таки урізався в мою свідомість: на тому місці, де зустрічалися Шарлотта фон Штейн із Вольфгангом Ґете, через сторіччя гудітиме Бухенвальд. Ось це конфліктне протиставлення любові двох людей і тотального зла, лірики і трагедії, особистісного і всенародного мене приголомшило. Я дотепер із тремтінням у голосі говорю про ці вірші. Поезія Драча надзвичайно високодуховна, вона не могла залишити мене байдужим.
- Як гадаєте, із чим пов'язана активна культивація духовної теми в сучасній музиці?
- У мистецьких колах і справді спостерігається активність у написанні творів на духовну тему. Це радує, оскільки я вважаю такий процес свого роду пробудженням. Слава Богу, що ми починаємо замислюватися над цими проблемами, адже довгий час - у період радянського режиму - ми були начисто «відрізані» від обговорення духовних питань.
- Віра в Бога стимулює і допомагає вам у творчості?
- Так, безумовно, але іноді в мене виникають думки, що я народжений не лише для того, щоб писати музику. Можливо, у мене зовсім інші завдання в житті. Іноді я впадаю у стан повної інертності щодо творчості. У такі моменти мені хочеться не складати музику, а займатися саморозвитком - читати духовні книги, Біблію. Може, дехто з колег не поділятиме моїх поглядів, а хтось скаже, що для творчої людини це шлях у нікуди. Але мені потрібні моменти відпочинку, зупинки, внутрішньої тиші.
- Ви в музиці втілюєте образи добра і зла - різко полярні за своєю суттю, але музична палітра при цьому залишається проясненою, без надмірного трагізму й жагучої патетики - так, як це можна було почути в циклі «Монологи століть». Це ваш свідомий естетичний вибір?
- У такому ключі інтерпретував твір Микола Гобдич, пом'якшивши деякі різкості образних граней. Він вибудував драматургію циклу на рівні півтонів і натяків. Утім я абсолютно згодний із ним. Вихована людина завжди стримана, виражає свій біль спокійно. Раніше я писав музику з іншим емоційним спектром. У мене є доволі драматичні опуси. Але хорова музика не дозволяє процвітати таким «страстям». І в цьому її величезний позитив. Є композитори й узагалі творчі люди, котрі діють, як мазохісти. Але сучасна естетика потроху від цього відходить.
- Зараз спостерігається сплеск інтересу до хорового мистецтва як у композиторів і виконавців, так і в слухачів. Із чим пов'язаний цей «хоровий бум»?
- Я вважаю, що він досить швидко піде на спад. А загалом українська хорова культура має величезний багаж і традиції. Хорова музика здатна поєднувати людей і долучати до музики. Через хоровий жанр легше доносити високі ідеї до широких мас. Адже сучасне життя, пов'язане із засиллям численних шоу, тотальною комп'ютеризацією, відволікає людину від мистецтва й духовності.
- Вам не здається, що активний розвиток хорового жанру спричинений соціальними питаннями, а саме - тенденцією до демократизації мистецтва, бо на останньому етапі авангард буквально вихолощував музику?
- Із погляду музиканта, безумовно, це так. Але з точки зору меломана хорове мистецтво не завжди доступне. Колеги по перу стверджують, що я пишу надто просто. У хормейстерів же інша думка. їм музика Степурка не видається легкою для виконання. Моя музична мова перебуває на межі різних традицій, на яких я вихований, - народних, авангардних і духовних. Із наявного арсеналу й обираю те, що мене захоплює і допомагає втілити певну ідею.
- Музика - це духовна сфера? Адже історія знала й інші точки зору, маю на увазі антимузичні декларації авангардистів минулого сторіччя. Джон Кейдж, наприклад, свого часу виступив із сенсаційною заявою про те, що «музика - це все, що звучить навколо», закликаючи розглядати музичне мистецтво як абстрактний об'єкт і тільки.
- Для журналу «Музика» я колись написав статтю, яку назвав: «Музика - це розмова з Богом». Цієї позиції я дотримуюся й понині. Можна додати, що творчість - це розмова або з Богом, або з бісами. Творчість буває креативною чи деструктивною, руйнівною. Ставитися до музики як до об'єкта, який існує сам по собі, неправильно. З таким самим успіхом можна ставитися до заводу, що гримить. Але музика - не завод, а насамперед живий процес.
- Коли ж постає живий процес творчості?
- Живий процес виникає тоді, коли з'являється якась цілісність. Роз'єднані складові мертві, як окремі неживі сутності. Є сутність матеріальна і є духовна. Властивість духовної - одухотворяти матеріальну. Тобто живий процес народжується на основі синтезу.
- Вам не страшно слухати свої твори?
- Дуже страшно. Твори - це діти. Спостерігаючи за дітьми, я зауважую їхні недоліки. Якщо вони помітні мені, виходить, їх бачать інші. Вади власних дітей викликають прикрість, хвилювання. Так само відбувається і з творчістю. Я співпереживаю процесові виконання своїх творів. Коли люди уважно слухають музику, радієш від усвідомлення, що її сприймають, вона подобається. Якщо ж бачиш іншу реакцію - слухачі переговорюються, емоційно інертні, - виникають підозри, що десь прорахувався. Композитор, у якого багато творів, наче багатодітний батько, - йому не вистачає емоційної і психологічної реакції на всіх.
- У вашому доробку чимало творів для музичного театру, здебільшого - дитячих опер. Із чим пов'язаний такий жанровий вибір?
- Я тривалий час викладав у музичній школі. А ще - був знайомий із керівником дитячого музичного театру, який, дбаючи про оновлення репертуару, замовляв мені опери для дітей.
- Чи всі вони були поставлені?
- Ні, тільки опера «Музична крамничка». Відбулося всього кілька спектаклів. її записали на радіо, але, можливо, вже розмагнітили.
- У вас є й балет «Гра в бісер».
- Після прочитання роману Германа Гессе я загорівся думкою написати балет на цей сюжет. Але ідею так і не реалізував. Роздуми про цей твір іноді хвилюють мене, тому не полишаю надії все-таки колись втілити задум. У концертних програмках я навмисно акцентую увагу слухачів на тому, що це проект (у дужках, поруч із назвою твору роблю позначку). Взагалі маю ряд творів-ескізів, які хотілося б за сприятливих умов закінчити, - сподіваюся на зовнішній імпульс, пропозиції від режисерів-постановників.
- Музичний театр - близька для вас царина?
- Звичайно, тому я й симфонічні опуси називаю драмами. Я мислю візуальними образами. Картинність присутня й у моїх вокально-хорових творах.
- Застій у розвитку музично-театральної сфери гальмує вашу творчу думку?
- Так, це найнегативніший фактор, який паралізує творчу свідомість автора. Європейські постановники намагаються вийти з тупикової ситуації найпростішим чином - наблизити музичний театр до голлівудських екшенів або «мильних» серіалів, наповнивши їх еротикою й іншим паскудством. У такий спосіб вони сподіваються привернути увагу широкої публіки, але цей шлях мені зовсім не близький. Тому, якби й у наших музичних театрах почали культивувати щось подібне, я б на це в жодному разі не пристав.
- Але ж ваш доробок містить і фольклоризовані опуси, які, по суті, є театральними дійствами.
- Це було замовлення фольклорного колективу «Родина», який позиціонував себе як етнічний театр просто неба. Це мали бути театралізовані обряди зі співом, використанням синтезованих звуків та акустичних інструментів, із танцями, обрядами, навіть багаттям та іншими ритуальними елементами. Але колектив припинив існування, жоден із проектів не здійснився, тому, напевно, я й не залишився працювати в цьому жанрі, хоча фольклорний матеріал є мені близьким.
- Особисто для вас фольклор - спадщина язичницького минулого або ж християнізована народна творчість? Назви ваших фольклорних проектів - «Собор», «Притча створення» - свідчать про містеріально-сакральну тематику. Чи не так?
- Так і є. У фольклорі дійсно збереглося багато чого від язичництва. Я давно дійшов висновку, що найясніші мої творчі відчуття виникають тоді, коли матеріал, із яким працюєш, сприймаєш, як щось рідне, але давно забуте. Те ж стосується й фольклору, якщо мені з ним доводиться працювати.
- Для вас важливий контакт зі слухачами? Адже деякі композитори кажуть, що це їх не турбує...
- У мене був період творчості, коли я писав для власної самореалізації. Але на певному етапі я зрозумів, що списався, дійшов до стану безплідності.
- Отже, увага публіки для вас - серйозний стимул до творчості?
- Звичайно.
- Як гадаєте, вас розуміють?
- Мене не завжди розуміють навіть виконавці-професіонали й колеги по перу, тому говорити в цьому плані про слухачів не доводиться. Але я сприймаю цей фактор як даність. Тепер я вже розумію, що не лише через зовнішні, формальні причини велика кількість моєї музики так і залишилася в незавершених проектах.
- І чому ж?
- Коли, перебуваючи в Івановому (Будинок творчості композиторів у Росії. - Ред.), я буквально за кілька годин написав хоровий опус на вірші Тараса Шевченка «Тече вода», то усвідомив, що це був момент осяяння, своєрідного дива. У мене створилося враження дотику до Вічності, таким легким був акт народження твору. Подібні моменти нагадують про те, що все геніальне є простим. Може, навіть на краще, що величезна кількість моїх складних конструкцій і вигадок залишилася на папері.
- До здобутків минулих років як ставитеся?
- Переглядаючи свою творчість, намагаюся зрозуміти, звідки мені все це прийшло. Дуже хочеться розібратися в помилках і досвіді минулого, відповісти на хвилюючі запитання. Зараз перебуваю у тому стані, коли усвідомлюю, що, по суті, нічого із себе не представляю. Намагаюся зрозуміти, яким шляхом іти далі, осмислюю створене, роздумую, як мені слід писати зараз, у якому напрямку рухатися.
- Вам не здається, що доступність у творчості псує публіку? Слухачі здебільшого інертні, їх потрібно примушувати думати...
- Іноді мене дуже засмучує прихильність слухачів до веселого розважального репертуару. Проте цьому явищу є пояснення: у ньому закладено інстинкт самозбереження людей від надмірних складнощів буття.
- Але, йдучи таким шляхом, ми опиняємося буквально за один крок до банальності й навіть вульгарності...
- Так, люди насправді зараз впали у стан банальщини. На мій погляд, ми живемо в часи бенкету під час чуми.
- Як ставитеся до творчості - як до професії чи хобі?
- Я давно вже зрозумів, що композитор - це не професія.
- Який зміст вкладаєте в цю тезу?
- Професія, на мій погляд, - це те, чим людина займається задля власного заробітку. Наше життя сповнене різноманітною діяльністю: щось ми робимо заради статків, щось - для суспільного блага, а щось для самореалізації. Велике щастя, коли людина може й здатна займатися улюбленою справою. Творчість для композитора - це спілкування із чимось таємничим, прекрасним, чудесним.
- Якщо говорити про професію композитора лише як диво, то упускається момент ремесла, тобто професіоналізму. Чи не так?
- Питання професіоналізму повинно обговорюватися обов'язково. Володіння ремеслом - важливий фактор на шляху до реалізації наших потаєних думок у творчості. Тому композитор мусить бути бездоганним фахівцем. Але ідеї при цьому ми черпаємо зі сфери духовної. Тому перетворювати творчість на рахункову машинку, згідно із принципом - от цей прийом зараз популярний, а ця тенденція на хвилі моди, - у жодному разі не можна. Тоді композитор стає більше схожим на вмілого технолога або політика, що прораховує свої кроки далеко наперед. Творчістю назвати цей алгоритм важко. Система промоутерства гарна сама по собі, однак в інших сферах життя.
- Але промоутерство на Заході зараз на повний хід використовується в професії композитора, особливо в Америці...
- Так. В Америці композитор - це, насамперед, професія. Коли йому замовляють музику до кінофільму, він виступає в ролі керівника групи працівників. У його підпорядкуванні - штат людей, кожен із яких займається своїм завданням: хтось підбирає теми, хтось - електроніку й комп'ютерні ефекти тощо. Сам же композитор уподібнюється до директора цеху з виробництва музики. Мені чужа така позиція, а ближче розуміння творчості як чуда, благодаті Господньої.
- Ви відчуваєте етапність власної творчості або ж є «рівним» композитором з погляду стильових перипетій?
- Я сподіваюся, що стрижень все-таки маю, а також не захоплююся заради моди якимись новими плинами й технологіями. Усе складаю у свою духовну скарбничку.
- Як гадаєте, авторська творчість філософічна? Чи закладено в ній особистісну філософію або ж митець виступає в ролі передавача інформації З-ПОНАД?
- Я розумію філософію, як щось цілісне, - це світобудова. На мій погляд, не існує індивідуальної філософії, а є дотик до Вічності. Не людина народжує щось, а їй дається талант, як дарунок. Усе в нашому житті - і погане, і гарне, приходить до нас за задумом Божим. Зараз я розумію, що все мені в житті даровано Богом для міркувань, здатності аналізувати життєві процеси, відчуття величі Всесвіту. Я лише порошина в цьому космосі, як мале у Великому. Але всі ми й кожен з нас для Великого - цінні.
- Яка тема, на ваш погляд, може послужити стимулом для відродження людської свідомості в сучасних умовах?
- Вважаю найактуальнішою й животрепетною тему духовності. Тільки вона здатна змусити людину задуматися над гріховністю власного життя, вийти з вузького кола матеріального існування й доторкнутися до таємниць світобудови через віру в Бога.

Анна ЛУНІНА
Фото Романа РАТУШНОГО

МУЗИКА №6 (389), 2012р.



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)