ЄВГЕН СТАНКОВИЧ:
«Людина-медіум у земному прояві...»

 Євген Станкович    Про видатного нашого ювіляра - Євгена Станковича – завжди пишуть як про геніального маестро, неперевершеного майстра-симфоніста, музичного виразника національної історії. Але все це загальновідомі речі, що тиражуються у численних статтях. Тому в своєму діалозі з композитором автор пропонує читачам познайомитися з митцем - не пише як музикантом, а і глибоким мислителем із певною життєвою позицією і буттєвою Філософією

- Євгене Федоровичу, раніше (і подеколи й тепер) композитори прагнули залишити не тільки музичний слід в історії музики, але ще й літературний у вигляді щоденників, записок, мемуарів, спогадів. Ніколи не пробували виявити себе й у цій творчій сфері?
- Ні. Кожний із нас за життя потрапляє в різні ситуації, а мені до того ж доводилося зустрічатися з багатьма людьми. У словесній формі я міг би себе скомпрометувати. До того ж людина з віком змінюється: іншими стають погляди на життя, самого себе. Та й кому потрібні мої судження? Усі ми на цій землі однакові. Тим більше, зараз телевізори, комп'ютери підмінили собою багато з того, що раніше цікавило людей, - навіть бажання самовиражатися в слові.
Загалом техніка дуже сильно вплинула на психологію людини. Нинішнє покоління без комп'ютера вже й не мислить існування. Що й говорити, інформативність завдяки інтернету - просто приголомшлива. Інша справа, що комп'ютер витісняє музику як таку. Багато молодих авторів пишуть саме комп'ютерну музику без елементарних знань законів традиційного академічного жанру. Нівелюються звукове й темброве відчуття, музика стає якоюсь однаково пласкою.
- Виходить, що будь-яка людина за допомогою комп'ютера може писати музику і вважати себе композитором...
- Правильно, але хіба це нормально? У спробі осягнути істину треба вслухатися в себе й навколишній світ звукових реалій, робити колосальні зусилля, а це не всім під силу. З талантом народжується далеко не кожний. Небезпека таких сучасних тенденцій полягає ще й у тому, що ми потихеньку до подібної продукції і способу «створення» музики звикаємо. Зараз головне, щоб упаковка була гарна, а начинка якось не хвилює. Настійлива культивація шоу - це, як на мене, найчистішої води аномалія. Можливо, комусь я зі своїми поглядами здамся занудою, якому вже давно пора «піти на спочинок», але від цієї позиції не відмовлюся.
- Практично всі ваші твори були виконані. Чи можна пов'язати це з тим, що більшість композицій написано на замовлення?
- Що таке насправді замовлення? Це чітка визначеність щодо складу оркестру або написання твору для певного виконавця. Такий спосіб створення музики - гарний стимул для роботи. Коли знаєш, що твір виконають, до його написання приступаєш із більшим творчим горінням.
- Словом, під замовлення працюється краще?
- Добре пишеться, коли пишеться. Замовлення як обставина не відіграє головної ролі. Творчий процес залежить іще від багатьох інших факторів - стану здоров'я, емоційного настрою, віку, побутової й особистої життєвої ситуації. Тому часом пишеш повільно, а іноді навпаки, дуже швидко, - як життя підкаже. Я думаю, що те саме відбувається з будь-якою творчою людиною.
- Уважаєте себе затребуваним композитором з боку виконавців?
- На це запитання цілком доречно відповісти приказкою: «Скільки вовка не годуй, а він усе в ліс дивиться». Мені гріх скаржитися на брак уваги з боку виконавців, бо все пізнається в порівнянні. Але творча людина - ненаситна істота. їй хочеться собою «заповнити» увесь світ, - це я навіть не перебільшую. А загалом оцінювати виконання власної музики - справа складна й невдячна, тому що бути об'єктивним у даному разі композитор просто не може.
- Коли ви остаточно визначилися із професією композитора?
- Писати музику я почав рано, у десятилітньому віці, коли вчився в музичній школі. Після її закінчення вже свідомо прагнув займатися композицією. Та й доля до мене благоволила. В Ужгородському музичному училищі я навчався в класі Іштвана Мартона - висококласного композитора-самоука, який усього досяг самостійною працею. Він порадив мені вчитися далі. Я так і зробив, вступивши до Київської консерваторії на композиторський факультет. Та й у мене самого було величезне бажання стати композитором.
- Батьки зі свого боку стимулювали?
- Ні, мої батьки не були музикантами. Мати працювала вчителькою, а батько з нами не жив. Він мав безумовні музичні здібності, керував місцевим хором. Основна ініціатива виходила від мене. Я сам захотів навчатися музиці й самостійно вступив до музичної школи. У ній на той час діти могли навчатися грі на трубі, скрипці або баяні. На скрипку мене не брали, бо я вже був десятилітнім переростком. Труба мене не приваблювала. А от баян, навпаки, зацікавив - у ньому було багато кнопок. Тож музичну школу я закінчував як баяніст, а Ужгородське музичне училище - як віолончеліст.
- Радикально інша професія не привертала уваги?
- Бажання вибрати інший фах не виникало зовсім, хоч я досить серйозно захоплювався математикою. Думаю, що якби не пішов музичним шляхом, напевно, став би математиком, можливо, фізиком.
- Композитор і його творчість - це взаємозалежні феномени? Який, так би мовити, відсоток щирості у самовираженні автора?
- Не можу сказати, що все, що виходить з-під мого пера, повністю відбиває мій внутрішній стан. Збіги бувають, але їх може й не бути. Щоразу ці співвідношення різні. Автор налаштовується на певну хвилю, немов себе гіпнотизує, координує власні почуття, спрямовує особистісну емоційну психограму на потрібну частоту коливань. Скільки Верді написав опер із різними колізіями в сюжетах! Але якби він вживався в образи всіх своїх героїв, то, напевно, збожеволів, А от у Чайковського, на мій погляд, в останніх опусах - «Піковій дамі», Шостій симфонії - абсолютно збіглися творче самовираження зі станом душі й емоційним настроєм.
- Кризи неминуче трапляються з усіма митцями. Як переживаєте такі ситуації?
- У моменти творчого ступору, або кризи, як нині прийнято говорити, намагаюся відволіктися, не виходячи за рамки мистецтва як такого. Слухаю класичну музику чи сам для себе награю твори класиків - у цьому вбачаю вихід.
- Тобто у періоди кризи вичікуєте, не силуєте себе...
- Відчуваючи втому, занепад, застій, музику не пишу. До речі, такі стани присутні в житті нерідко. Але до своєї професії композитор повинен ставитися насамперед, як до ремесла. Геніальні слова Чайковського, який говорив: «Я пишу музику, як швець шиє чоботи». Дисципліна вирішує багато що. Натхнення виникає в композитора рідко й спорадично. От і Стравінський уважав, що бажання до роботи виникає в процесі, як апетит під час їди.
- Композитор - це звичайна людина зі своїми недоліками, примхами, як кажуть, побутовою маскою. Ця поверхова оболонка відбивається у творчості або ж автор у мистецтві правдивий?
- Маски можуть бути в театрі, у музиці - ні. Коли граєш чужу роль, втілюєш інший світогляд. Автор постає у музиці самим собою. Побутовий аспект особистості не переноситься у мистецтво. Мені подобається думка Стравінського, яка підходить для відповіді на ваше запитання: потрібно менше замислюватися над цінністю й значущістю власної роботи.
- Композитор - це посередник?
- Будь-яка людина - медіум у земному прояві. Ми всі живі організми у Всесвіті, частки світобудови. Нам Творець дав можливість вибору гарних і поганих вчинків, зробивши кожного з нас посередником. Питання про посередництво - складне, воно граничить із проблемою усвідомлення буття як такого. Відповідь на запитання про сенс життя так і не знайдено. Ми багато чого не знаємо, нам просто не дано всього знати. Приходимо сюди вже з певним закладеним генетичним потенціалом. А що з нами буде після того, як ми покинемо цю землю? Хто знає!
- Звідки береться ідея написання твору?
- Завжди гублюся перед таким запитанням. Якби я знав, звідки виникають ідеї для творчості, то кинув би писати. Іноді при свідомих зусиллях нічого не постає в уяві, а часом натхнення накочує саме по собі. Творчій роботі передують відчуття психологічного, емоційного, навіть підсвідомого характеру, а не чисто звукового. З таким станом подеколи не знаєш, що й робити.
- Як ви відчуваєте, що власний твір вам подобається?
- Від готової роботи мені потрібно тимчасово відсторонитися, охолонути. Це допомагає правильно оцінити твір. Але навіть із дистанції часу я рідко щось виправляю, - як правило, залишаю все без змін. До редагування вдаюся, коли аж надто щось ріже слух.
- Продовжуєте пошук власного стилю?
- Творчість - це постійний процес пошуку, думаю, що до останніх хвилин життя. Те, що пишу останнім часом, мені, правду кажучи, подобається більше того, що робив років двадцять тому. А взагалі над такими питаннями ніколи не замислюєшся.
- Професія композитора важка?
- Писання музики - досить невдячна праця. Композитор присвячує творові два-три роки життя, а його раз виконають і надовго забудуть. Відчуваєш, що витрачений на цю роботу час пішов у пісок. Окрім того, музика того або іншого композитора з різних причин може виконуватися вкрай рідко чи не звучати зовсім. Питання виконавства - ще одна з об'єктивних причин-подразників, що провокують психологічний дискомфорт і нервозність. Є й інші дисгармонійні фактори. Тому до кінця протриматися в цій професії доволі тяжко. Дистанцію довжиною в життя проходять одиниці, оскільки творчий тонус не повинен ставати рутиною, а підтримувати в собі постійне горіння неймовірно складно.
- У вас яскрава авторська манера, яка розпізнається з перших інтонацій. Що таке індивідуальний авторський стиль?
- Усесвіт величезний. Навіть уявити неможливо, скільки в біосфері існує різних видів комашок. Такий самий конгломерат являє собою й людський соціум, у якому кожний індивідуум висловлюється, пише й складає по-своєму. Так було, є й буде. Свій стиль у мене, безперечно, сформувався. Але перейти грань власного стилю, вирватися за межі самого себе (якщо навіть сильно захотіти!) не вдавалося, напевно, нікому. Це рівносильне відмові від самого себе. У кожного композитора свої рамки в індивідуальному самовираженні.
- Які їхні прикмети?
- Повторення певних типових мелодичних зворотів, гармонічних комбінацій, якихось звукових контурів, що нагадують про себе в кожному творі протягом усього творчого шляху композитора, - от знаки індивідуального стилю. Стравінський порівнював авторський стиль із родимими плямами.
- У такому разі кожний композитор у пошуках власної неповторної музичної мови, врешті-решт, приречений на індивідуальне кліше...
- На жаль, це так. Кліше в кожного автора формується підсвідомо. Можливо, деякі композитори навмисно ламають себе під моду, загальний стиль або ж власну ідею. Доказ тому - стиль маньєризм, що існував у XVII столітті: композитори того часу немов «приміряли» стильові норми маньєризму на себе, дотримуючись певних типових формул.
- Але ж є великі композитори, приміром, Бах, на музику якого не поширюється поняття «мода». Його взагалі неможливо «підігнати» під якийсь стильовий стандарт - у цьому його велич...
- Таких, як Бах, - одиниці. У нього музика надзвичайно багатошарова, в ній - невичерпна глибина й бездонні за семантикою ідеї. Багато композиторів, які свого часу мали колосальну популярність, потім зійшли з арени. До деяких, навпаки, через якийсь період знову з'явився інтерес - як, наприклад, до музики Дебюссі, Бартока. Усе в житті розвивається згідно з принципом «відродження - згасання».
- Василь Кандинський висловив думку про те, що музика є ідеалом перетворення трансцендентальної сутності речей. Чи згодні ви з цим твердженням?
- Я не схильний підтримувати такі пафосні висловлювання, оскільки ми мало знаємо наш світ. Що ми взагалі можемо стверджувати й проголошувати? Для реклами творчості з позицій елітарності дехто з авторів - тут не важлива сфера діяльності - вдаються до подібних міркувань, які нічого не роз'яснюють по суті. Життєдіяльність будь-якої людини можна назвати трансцендентальним проникненням у Всесвіт. Але, за великим рахунком, усе це лише слова.
- Як би ви тоді визначили онтологію музики?
- Музика - одна з галузей духовного стану людського буття. Створення музики пов'язане зі специфічним родом діяльності, оскільки композитор працює зі звуками, з яких комбінує, майструє ціле. Письменникові простіше, тому що слово конкретне. Музиці така риса не властива. Як би точніше і ясніше композитор не намагався донести власну думку, кожен слухач усе зрозуміє по-своєму. Тому й існує поняття інтерпретації, різноманітного трактування твору. Ідею музичного опусу осягають одиниці, а більшість навіть не прагне напружуватися, щоб збагнути сенс звукової матерії. Гадаю, що суть розвитку музики в тому, щоб зберігати, а не руйнувати філософські основи буття.
- Андрій Білий якось сказав, і це співзвучно визначенню Кандинського, що завдяки музиці й через музику ми можемо контактувати зі Всесвітом. Це теж слід сприймати, як метафору?
- Думаю, і так, і ні. На початку XX століття подібні думки були вкрай модними. Однак навіщо нам намагатися стикатися зі Всесвітом, якщо ми - його невід'ємна частка, ми - атоми Космосу? Незвідане завжди притягує людину. Тонкі душі через музику того ж Баха, Моцарта здатні доторкнутися до сакраментального світу, їм відкривається висока духовність, яка межує з релігійністю. Кожний має право на власну точку зору в такому загадковому мистецтві, як музика, і, напевно, буде по-своєму правий.
- Як вважаєте, глобалізаційні процеси, які відбуваються в сучасному світі завдяки розвитку комунікацій і комп'ютерних технологій, стирають грань між звуковими «контурами» націй і народностей?
- Границі й справді затушовуються. Якщо ж вони повністю зітруться, це буде катастрофа, порівняна із вимиранням якогось виду тварин або рослин. Через історичні умови певна музика могла народитися лише на певній території. Скільки теренів, стільки й музичних світів, - адже географічна місцевість відіграє величезну роль у формуванні музичних ландшафтів.
- А якщо б ви народилися в іншій країні?
- Якби народився в іншій країні, - можливо, взагалі не писав би музики, а займався чимось іншим.
- Чи можна погодитись із думкою, що музика є найвищим проявом гри людського духу?
- Можна й так сказати. Герман Гессе стверджував саме це. Його ідея, висловлена у «Грі в бісер» й «Степовому вовку», визначила суть авангардного мистецтва. Чи грався П'єр Булез, коли креслив, немов графіку, свої твори? І так, і ні. Саме життя можна сприймати, як гру. Взагалі я би поставив знак рівності між парами «музика - гра» і «гра - музика».
- Ви зверталися до «Тибетської Книги Мертвих», після прочитання якої написали квінтет духових «Музика для небесних музикантів». У цьому творі відобразилися сакральні думки?
- «Тибетська Книга Мертвих» - одна з найдавніших, де описано тонкі матерії Всесвіту, проходження і перебування душі в загробних чертогах. Опис потойбічного світу завжди приваблював людство. Згідно із законом фізики, енергія будь-якої життєдіяльності зберігається. У книзі викладені основні поняття про життя в езотеричній площині. Найбільше мене вразила думка, згідно з якою людина після смерті може перетворитися на звук, а це - нижчий щабель в ієрархії структури загробного світу.
- Ця книга якимось чином змінила ваше уявлення про буття?
- Ні, оскільки до неї я багато чого прочитав на подібну тематику. Свого часу мене цікавили праці Миколи Реріха, Олени Блаватської, вчення буддизму, Крішни. Тож я ознайомився з іще однієї версією життя людини за межами земного буття. Зрозуміло одне: у тому світі нас теж очікують блукання. Якщо раптом стану звуком і мої колеги також, не думаю, що це буде цікавим видовищем. Хоча хто зна...
- Вас хвилює те, як сприймає публіка вашу музику?
- Раніше це питання мене турбувало набагато менше, ніж зараз. Тоді я переймався мотивом писання музики, прагнув створювати багато й у різних жанрах. Нині ж проблема сприйняття і розуміння моєї музики широкою аудиторією слухачів для мене важлива, - з віком із кожним з нас щось відбувається...
- Відносно чого ще ваші погляди радикально змінилися?
- Не можу слухати авангардну музику й, напевно, уже б не зміг писати в такій манері. Не тому, що втратилася навичка, просто не здатен психологічно переступити через себе. Якщо раптом буває треба щось подібне вислухати, мені фізично стає погано. Авангард для мене зараз просто нудний. Згідно з Біблією, кожна людина - Храм Священний, так навіщо ж його опоганювати мішурою, нісенітницею й наносною штучністю?
- Яким шляхом може піти розвиток української музики?
- Це неможливо вгадати. Навіть мода не розвивається закономірно. Що ж тоді можна прогнозувати стосовно музики? Єдине, що знаю точно, - все в житті відбувається стрибкоподібно, з несподіваними поворотами, кардинальними змінами.
- Але ж є якісь стабільні закони, які централізують процес еволюції, бо інакше скрізь би панували хаос і плутанина?
- Стабільні сили є, безумовно. Вони дані хоча б для того, щоб люди в хаосі не божеволіли. Але передбачити процеси майбутнього ніхто не може. Ісуса Христа свого часу запитали щодо настання кінця Світу. І що Ісус відповів? Що навіть він не знає відповіді на це.
- Ви у своїй творчості не оминули увагою практично жодну велику національно-історичну подію минулого й сучасності, що втілилося у таких творах, як «Слово о полку Ігоревім», «Ольга», «Вікінги», «Володар Борисфену», «Бабин Яр», «Голодомор», «Чорна елегія». У прочитанні історичного факту ви пропонуєте власне авторське бачення, причому не тільки музичне, а й концептуальне?
- Опуси на історичну тематику тією чи іншою мірою є авторськими версіями, оскільки історичні події пропускаються крізь мембрани моїх індивідуальних емоцій і почуттів. У балетному жанрі історичні теми мене завжди цікавили більше, ніж сучасні, - майже в усіх випадках замовлення відповідали моїм бажанням. Усе, що писав на тему української історії, зізнаюся, робив із великим задоволенням.
- Чи буває так, що ваші знання історії не збігаються з тими версіями, які пропонують сучасні науковці?
- Ідеї сучасних істориків мені імпонують далеко не завжди, однак радує сам факт постійного пошуку нових версій, гіпотез і фактів, оскільки це позитивний знак для історичної науки як такої.
- Деякі композитори взагалі не торкаються історичної теми...
- Виходить, не близько. Що таке взагалі історія? Це життя. Якщо автор прямо не звертається до історичної тематики, це зовсім не означає його відсторонення від такої проблематики. У своїй творчості він усе одно висвітлює сучасне життя, й виходить, сучасну історію, але не прямо, а опосередковано.
- Не втомилися від історичної теми?
- Ні, тому що це рівносильне втомі від власної музики й, напевно, від самого себе. Я деякий час хотів написати балет на сюжет шекспірівського «Короля Ліра». Зараз розумію, що морок у музиці був би безпросвітний. Пишу нині оперу «Страшна помста» за оповіданням Гоголя. Прототип «Страшної помсти» - біблійне історичне сказання про те, як Каїн убив свого брата Авеля. Гоголь перетворив цей легендарний сюжет на історичну казку.
- Вас сприймають як композитора із трагічним світовідчуттям. Чи погоджуєтеся з цим?
- Мене весь час тягне на трагізм, хоча свідомо до такої емоції ніколи не прагнув. Сам бачу, що композитор я не радісний, але я так мислю - драматичними, почасти, трагічними образами, ідеями, інакше просто не можу й не вмію. У мистецтві слід бути самим собою. Прадавня філософія говорить: пізнаючи себе, пізнаємо світ.
- Чому люди виявляють потяг до трагізму?
- Напевно, тому, що в нас генетично закладене якесь передчуття, страх перед майбутнім, а головне - перед смертю. Тим більше, що останніми роками цей страх активно нагнітають ЗМІ. Тому трагізм штучно культивується у соціумі.
- Чи не здається вам, що трагічна нота в українській музиці обумовлена ментальністю?
- Можливо. Хоча трагізм притаманний людині, незалежно від національності. Але якщо хтось убачає в українській музиці багато трагізму, то, мабуть, він має рацію. Утім ген нації однозначно виявити й визначити неймовірно складно. Трагічна природа пов'язана з особистісним єством, але також і з суспільною ситуацією, історичними реаліями минулого й сьогодення. Сучасний світ нагадує ситуацію вертепу, з його плутаниною й мішаниною.
- Любите читати про себе в пресі?
- Ні. І навіть не тому, що мене це дратує. Просто так утомлююся від кожного твору, що не залишається сил сприймати й емоційно реагувати на критику, неважливо яку - позитивну чи негативну. Писання про мене не хвилюють ще й через постійний творчий рух уперед. Закінчуючи один твір, відразу приступаю до іншого. У молоді роки збирав про себе пресу, зараз уже ні. Думок може бути безліч. Нехай про мене читають інші, а я виконую свій обов'язок - пишу музику.
- Чи повинен композитор докладати якихось зусиль для просування власної творчості?
- Усі творчі люди прагнуть визнання. Чому люди капостять одне одному? Через заздрість, але не тільки. Щонайперша причина - несумісність світоглядів, а також бажання піднятися над іншими, висунутися, розпушити своє павине пір'я. Амбіції - це і погано, й добре. Головне, щоб жага бути поперед усіх не перетворилася на хворобу, маніакальність.
- За якими параметрами можна судити про реалізованість композитора: кількістю написаного, позитивними відгуками, частотою виконання музики або слухацькою реакцією?
- Кількість написаного вказує на те, що людина прожила певний відтинок часу. Виконуваність музики того чи іншого автора свідчить про різне: або він гарний композитор, або він гарний менеджер, або в нього є гарний менеджер. Можна бути чудовим артистом, але якщо тебе ніхто не просуває, ти так і не реалізуєш свій потенціал, і навпаки - грати відверто погано, але при добре поставленій рекламі стати затребуваним, упізнаваним і навіть слухати дифірамби.
- Часто-густо нині з'являються молоді автори, до них приходить швидка популярність, а потім так само швидко вони зникають...
- Це одна з тенденцій часу - базікання зараз у моді. Взагалі ж судити про музику того чи іншого автора повинно майбутнє покоління, бо сучасникам розібратися в поточній ситуації вкрай складно.
- Історія і час завжди віддають належне талановитим людям? Скільки написано музики, а в історії залишаються одиниці...
- На кожному етапі історія вибирає своїх героїв. Напевно, багато композиторів незаслужено забуті. Можливо, й не треба всіх пам'ятати. Такі запитання відсилають нас до сфери незвіданого. Бах, приміром, сто років був забутий, перш ніж його відродив Мендельсон разом із Шуманом. Випадковість це? Хто знає... А от із Леошем Яначеком, на мій погляд, великим композитором, історія обійшлася якоюсь мірою безжалісно. Можливо, колись настане і його час.
- Як ставитеся до визначень із префіксом «нео»?
- Як до опорних точок у відмінності різних явищ. Нині термін «нео» нічого в принципі не означає, бо всі явища існують у єдиному й практично монолітному конгломераті. Те, що було раніше розмежоване, тепер зведене в єдиний простір-час, починаючи від «нео» і закінчуючи «пост». З одного боку, спостерігається відцентрова тенденція, з іншого - лінія консолідації різного. Що пересилить - побачимо...
- Через музику й мистецтво в цілому людство ставило перед собою завдання перетворення людини, соціуму, світу. Чи не занадто пишномовні подібні постулати?
- Мистецтво - амортизатор проти будь-якого роду руйнування, хоча іноді й містить саме в собі руйнівний стрижень. Однак це далеко не завжди означає негатив. Руйнація - це основа для відновлення старого. Революції відбуваються не тільки в соціальному світі, а й у літературі, живописі, музиці, одним словом, - у духовній сфері нашого буття. Духовний аспект, безумовно, націлений на виховання людини. Достоєвський був абсолютно правий, коли стверджував, що «краса врятує світ». Цю фразу слід сприймати не в прямому значенні, оскільки йшлося про духовну красу людини.

Анна ЛУНІНА
Фото з сімейного архіву

МУЗИКА №6 (389), 2012р.



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)