Пустельник зі знаком позитиву

"Культура і життя", № 16, 20 квітня, 2012 р.

«Творча особистість – це самотність,
а на самоті зароджується істина мистецтва»

    Зараз ім’я Олександра Левковича інколи згадують митці старшого покоління. Молоді й широкому колу слухачів воно незнайоме, як і його музика. А двадцять років тому він був досить успішним в Україні.

   Приїзд митця на власний ювілейний, у зв’язку з 60-річчям, авторський концерт, проведений «Київською камератою» разом із Валерієм Матюхіним у Національній академії мистецтв України, став добрим приводом для розмови…
– Пане Левковичу, Ви вже понад 20 років живете в Канаді…
– У 1989 році я разом із віолончелісткою Юлією Пантелят одержав премію імені Миколи Островського. Практично відразу ж ми обидва виїхали з країни, чим дискредитували нагороду. Після нас її закрили. Практично ніхто не знав про мій від’їзд. Я попрощався тільки з двома дорогими мені людьми – Валерієм Матюхіним і Євгеном Станковичем. І полетів до Ізраїлю.
– Але що спонукало до такого раптового від’їзду?
– Відсутність київської прописки – раз, чорнобильська радіація, а в мене було двоє маленьких дітей – два. Крім того, мене страшенно дратувала перебудова. Я розумів, що настав кінець спокійному життю в країні.
– В Україні Ви були досить відомим композитором. І от так усе кинути! Це ж величезний ризик…
– Так, залишившись в Україні, я міг стати дуже благополучним в плані кар’єри. Після премії Миколи Островського через півроку мені світило звання заслуженого діяча мистецтв України та інші регалії. Але для мене всі ці речі були на той момент не важливими. Я хотів почуватися нормальною вільною людиною.
– Але кінцевою метою був не Ізраїль? Канада?
– Так.
– А чому хотіли саме туди?
– Я знав, що там є українська діаспора. Утім коли туди приїхав, то зрозумів, що це не діаспора, а щось незрозуміле. Емігрантів місцева еліта зустрічає украй непривітно, навіть із презирством, мовляв, усі ви комуністи, – знати вас не бажаємо.
– Тож адаптація була складною?
– У музичному плані – дуже. Як тільки-но приїхав, залишив свої партитури в Торонтському симфонічному оркестрі. І тільки через три роки фін Юкка-Пекка Сарасте замовив мені твір. Я написав симфонію на сімнадцять хвилин. Вона мала великий успіх. Відразу ж пішли плітки з боку місцевих музикантів, – мовляв, приїхав бозна звідки, і його вже виконує Торонтський симфонічний.
– А у побутовому плані Вам жилося легко?
– Несолодко. Працював не за фахом – на фабриках.
– З моменту виконання Вашого твору Торонтським оркестром пішли замовлення?
– Так, їх було багато.
– Зараз у Канаді вже комфортно почуваєтеся, – розкрутилися?
– Про розкрученість говорити складно. Та й не хочеться бути розкрученим.
– Але чому?
– Я потрапив у музичний контекст, який мені вже не цікавий – це авангардистська естетика, котру давно пройшов і пережив.
– У Канаді квітне авангард?
– На повну силу! Канадські музиканти в музичному розвиткові відстали від Європи років на п’ятдесят.
– Але і Європа теж культивує авангард?
– Європа – це інше. Канада ж, направду, велика провінція. Я вже не можу варитися в авангардній стилістиці.
– Із точки зору творчого статусу Ви в Канаді відомий композитор?
– Так, мене там знають, але з місцевими «колегами» я не тусуюся.
– Переїзд допоміг Вам остаточно сформуватися як композитору?
– Гадаю, так. Творча особистість – це самотність, а на самоті зароджується істина мистецтва.
– А яка Канада з погляду музичного концертно-фестивального життя?
– Це, як я вже казав, величезне село. Усі основні події відбуваються в Нью-Йорку. Канада – глибока провінція. Але там є й переваги.
– Які ж?
– Канада – вільна країна. Там є свобода, якої я прагнув.
– Вашу музику там виконують?
– Зараз рідко. Але я вже навіть і не хочу, бо мою музику частіше стали виконувати в Європі.
– Тож чому Вам не переїхати до Європи?
– У Канаді я вже облаштувався. Мене там усе влаштовує. Зараз щось змінювати не вистачить фізичних сил і здоров’я. Я два рази на тиждень граю в місцевому костьолі на органі. Але решта часу належить цілком мені. Я пустельник, але зі знаком позитиву. Живу усамітнено, нікому не потрібний, і мені зараз уже ніхто не потрібен…
– Такого життя у Вас в Україні не було?
– Ніколи. Обов’язково хтось діставав до печінок. Принадність еміграції: є улюблена справа – творчість, при цьому ніхто не заважає. Самотність – супутник творчості.
– Чи виникало коли-небудь бажання повернутись в Україну?
– Ні, навіть тоді, коли мені було важко обживатися в Канаді. Я думав, що більше сюди ніколи не приїду навіть у гості. Та раптом через десять років після від’їзду в мене відновився контакт із Валерієм Матюхіним. Я став знову періодично приїжджати в Україну, іноді тут звучить моя музика.
– Але головне, що Ви духовно адаптувалися…
– Думаю, це вдалося тому, що зі мною були мої діти. Якби я там був зовсім один, то, напевно, збожеволів від ностальгії. Я радів і радію їхнім успіхам, реалізації їхніх талантів.
– Зараз американізувався Ваш музичний стиль, як гадаєте?
– Не знаю, що відповісти. Взагалі не розумію, що таке «американізація». Останнім часом доводилося робити величезну кількість аранжувань для різних складів і виконавців. Був і Бах, і Малер, і де Фалья і багато-багато інших композиторів. Як результат – сформувався певний стильовий симбіоз. Можливо, це і є «американізація». Зараз прагну доступності мови. Хочеться бути зрозумілим слухачам.
– А раніше Ви цього не бажали?
– Ні!
– Чому раптом зараз це стало важливим?
– Напевно, це пов’язане з віком.
– Якщо не розумітимуть, не будете писати?
– Буду, але не отримуватиму задоволення.
– Що можете сказати в цілому про свою музику, про що вона?
– Про сум, про те, що наше життя тлінне і всі ми підемо з нього. Моя музика про те, що у всього є межа. Наприкінці життя сум підсилюється, тому ми й чіпляємося за речі, котрі для нас важливі. Писання музики – це пізнання самого себе, істини життя, розуміння, для чого й чому живеш на світі.

Анна ЛУНІНА

 



 

 

Киевская камерата

Афіша

8 листопада 2018 року
Четвер 19:00

Національна музична академія
імені П.І.Чайковського
Великий зал імені Героя України
Василя Сліпака

(м.Київ, вул.Городецького, 1-3/11)

XV Всеукраїнська музична
олімпіада
"Голос Країни"

ГАЛА-КОНЦЕРТ 

 .>>>


Новини

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем.
>>> 

----------------------------------

КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

   

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.

(15/06/2012)