Магнетизм червоної калини …

Вітаємо

    Нещодавно відсвяткувала свій ювілей славнозвісний український композитор сучасності, народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Леся Василівна Дичко. Ця подія була визначною для шанувальників її творчості друзів, колег, музикантів і просто меломанів, та відзначилася двома великими концертами, які відбулися в день народження композиторки, тобто 24 жовтня, та наступного дня в Національній філармонії України. Переповнений зал слухачів на концертах – це свідчення поваги до видатної особистості, а також красномовна висока оцінка професіоналізму, майстерності та справжньої зацікавленості музикою відомого в Україні та за кордоном Митця.

– Лесю Василівно, Ви задоволені своїми творчими досягненнями?
– У цілому я не можу скаржитися на свою творчу долю, мною написано дуже багато творів, і деякі з них стали досить популярними, виконуються різними колективами на Батьківщині та за кордоном. Ніжин, Івано–Франківськ, Тернопіль, Дрогобич, Стрий, Рівне, Луганськ, Ялта, Одеса, Кривій Ріг, Хмельницький, Чернівці, Житомир – ось неповний перелік українських міст, де звучала з різних приводів моя музика. Раніше я багато виїжджала за кордон по лінії ЦК комсомолу й від Союзу композиторів УРСР на різні з'їзди, творчі зльоти, фестивалі й конкурси. На деяких я була членом журі, як, наприклад, у Прибалтиці, Румунії, Болгарії. Такі виїзди надавали мені можливість знайомити іноземних слухачів зі своїми творами й добутками колег. Шотландія, Франція, Іспанія, Італія, Канада, Англія, Східна Європа, Польща й багато інших країн – приблизно така географія виконання моєї музики.
– А яку яскраву концертну подію останнього часу можете пригадати, крім, звичайно, Ваших ювілейних авторських вечорів?
– Нещодавно відбувся мій авторський концерт у Польщі, у Бєлостоці на фестивалі хорової музики. На ньому вперше повністю була виконана "Урочиста літургія" Харківським муніципальним хором. Півтори години музики при переповненому залі, одностайне її прийняття слухачами, адже наприкінці весь зал піднявся й аплодував мені як авторові – подібні моменти життя залишають незгладимий відбиток у пам'яті.
– Батьки привітали Ваш вибір професії музиканта-композитора?
– Мій батько вчився в консерваторії, але навчання перервала війна. Після війни він уже не зміг закінчити консерваторію через одруження з дочкою ворога народу (такою вважали мою матір). Він був дуже задоволений моїм вибором професії музиканта, часто повторював, що в нього донька дорожча за трьох синів. Уже будучи важко хворим, бо переніс два інфаркти й два інсульти, він не пропускав жодного мого концерту й був головним шанувальником моєї творчості. Я втілила його мрії в реальність.
– Ви цікавилися генеалогічним древом Вашої родини, знаєте своє коріння?
– Наша родина має полтавське коріння, вона склалася від злиття двох родів. Один сімейний рід проживав у Зінькові, інший – в Опішному. Прапрадід по материнській лінії мав прекрасний сад, найкращий у полтавському окрузі. Він розводив дерева, вирощував рідкісні квіти. Крім того, мамин рід славився гончарями, прекрасними вмільцями. На жаль. мамина родина в 1937 році була репресована через трагічні обставини. Дід по маминій лінії був відомим агрономом, і місцеві селяни попросили його написати лист Сталіну, в якому викладалися їхні прохання. Наступного дня діда схопили, відвезли, й що з ним трапилося, вірніше, що з ним зробили, так ніхто й не взнав. Швидше за все – вбили. Отоді вся велика родина розпалася, всі роз'їхалися хто куди.
Батько був з багатодітної родини. Життя в нього було дуже важким. Так склалося, що він і його брати й сестри виховувалися в дитячому будинку. Він був людиною надзвичайно гордою, із сильним, вольовим характером, дуже любив музику, писав романси, пісні й свою любов до музики передав мені.
– По Вашій дитячій поведінці, тобто темпераменту, можливо було спрогнозувати майбутній творчий розмах?
– У дитинстві в мене був вогненний темперамент. У школі не любила вчити точні науки – математику, фізику, алгебру, геометрію, тому що вони суперечили духу фантазії. Не могла зрозуміти, чому паралельні лінії ніколи не перетинаються, адже може десь все-таки вони перетинаються. Любила історію й літературу, запам'ятовувала цілі поеми. Писала музику до віршів, тобто музично їх оформлювала. З поведінки в мене завжди була "двійка" або "одиниця", я не могла всидіти на місці жодної хвилини. Ніякі покарання на мене не діяли. У музичній школі всі музичні диктанти писала за дверима – за три хвилини, тому що в мене був абсолютний слух, а потім просовувала аркуш з диктантом у щілину під дверима. Вчителька якось сказала, що з мене вийде або щось приголомшливе, або велике ніщо.
– Така активність і непосидючість Вам притаманна й зараз?
– Невгамовність збереглася у мене на все життя – мені все цікаво. Словом, я постійно знаходжуся в русі. Незважаючи на вік, я дуже багато подорожую різними містами та країнами. Коли була молодшою, виступала з музичними лекціями перед самою різною аудиторією, навіть перед шахтарями, військовими. Темперамент мій дав про себе знати й у творчості – мною створено дуже багато різножанрової музики.
– Чому саме хоровий жанр домінує у Вашій творчості?
– Український спів – це основа української ментальності. Саме тому й свої опери "Золотослов" і "Різдвяне дійство" я створила в українсько–фольклорному ключі винятково для вокально–хорового співу. В опері "Різдвяне дійство" я ввела тільки дзвони й ударні.
– А традиційний жанр музично–драматичної опери Вас зовсім не приваблює?
– Ні. Мені хотілося бути оригінальною, спробувати свої сили в чомусь новому й неповторному. До речі, хотіла б звернути увагу на те, що саме я була першою, хто написав хорову оперу, до мене подібних спроб ніхто не робив. Я також була одною з перших у сучасній музиці, хто звернувся до "забутого" жанру літургії, тим самим відроджуючи його.
– У чому полягає специфіка національного хорового співу?
– Україна – найспівучіша країна у світі, в цьому я впевнена. Наша національна співучість пов'язана з голосовим апаратом і неповторним самобутнім фольклором. У нас дуже багато прекрасних хорових колективів, деякі з них просто унікальні. Хори з високим рівнем виконавської майстерності у нас зустрічаються практично повсюдно. Обласні хорові колективи в нас теж досить пристойні. Будь-який наш колектив, беручи участь в якому-небудь міжнародному закордонному конкурсі, обов'язково буде премійований або дипломований.
– Ваші твори дуже часто виконуються за кордоном. Як вони сприймаються іноземними слухачами?
– Багато моїх творів неодноразово виконувалися за кордоном і завжди дуже тепло сприймалися слухачами. Це стосується не тільки хорової музики, а й оркестрової та камерної. Деякі хорові твори стали досить популярними. В цілому можу з повною впевненістю стверджувати, що в галузі хорової музики наша країна – лідер у світі. У нас високий виконавський рівень, оригінальна музична культура, яка зовсім не схожа на музичне мистецтво Західної Європи.
– Які б риси Вашого авторського стилю Ви б самі відзначили?
– У моїй музиці яскраво виражена риса патріотизму. Я не загальнонаціональний, тобто космополітичний композитор, а національний – український. Крім того, можна виділити ще три особливості. Перша – я по-новому сприймаю фольклор, дивлюся на нього, з одного боку, з позицій мислення людини XXІ століття, а з іншого – крізь призму прадавніх культур. Друга – бачення музичних образів у колірному й архітектурному переосмисленні, а саме: всі свої твори та опуси інших композиторів бачу в колірному різнобарв’ї і як архітектурний макет. Третя –яскраво виражена духовність.
– Як Ви працюєте з фольклорним матеріалом?
– Стародавні українські ритуали й звичаї я переосмислюю через аграрно–архаїчні старовинні обряди, через єгипетські й грецькі містерії, прадавню трипільську культуру. Для того, щоб мати уявлення про те, яка була трипільська культура, я повинна мати уявлення про шумерську, вавилонську, сирійську культури, тому що всі мною перераховані цивілізації й народності існували в синхронічний історичний період. Вивчаючи історію, культуру й мистецтво цих цивілізацій, я роблю проекції на українську культуру, тим самим підкреслюючи її індивідуальність. Вивчення культур різних країн дає можливість краще зрозуміти свою національну культуру.
– Вас можна назвати ліриком у творчості?
– Я категорично не згодна з подібним визначенням. Лірик – це настільки затерте поняття, яке вже просто нічого не пояснює. В "Червоній калині", "Золотослові", "Індії - Лакшмі", "Закарпатських фресках", "Катерині Білокур" багато фрагментів героїчного характеру, які важко підвести під категорію ліричне. В багатьох добутках досить сильно виявлена й драматична нота. Найпростіше повісити ярлик лірик або пантеїст, але вже настав час відійти від
таких шаблонових понять.
– Ви пишете багато музики. Чи не було ситуацій, коли наступав момент пересичення творчістю, втоми, а може, й перевтоми?
– На другому курсі консерваторії я настільки творчо перевтомилася, що не могла писати, взагалі сприймати музику. Найрізноманітніша музика безперестану звучала у мене в голові. Це трапилося через те, що я працювала 8–10 годин на добу, навіть уночі. З тих пір вирішила, що все-таки потрібно бути помірною в саморозвитку й захопленнях, інакше легко втратити здоров'я й разом з ним інтерес до улюбленої справи.
– А як саме Вас "відвідують" ідеї нових творів?
– Дуже часто музичні ідеї "відвідують" мене вночі. Ранком, прокинувшись, намагаюся їх зафіксувати на папері. У такий спосіб я писала свої кантати – їх музика виникала у мене в голові вночі, і я серед ночі вставала й записувала музичні ідеї. Так було й з "Привітанням життя" – всі п'ять частин твору відразу зазвучали у мене в голові, і мені залишалося їх тільки перенести на папір. Але є й інші джерела натхнення. Коли я писала "Індію - Лакшмі", переглянула масу репродукцій з культури й мистецтва цієї країни. Це було стимулом для роботи фантазії. Наприклад, я могла дуже довго дивитися на якийсь храм на репродукції й поступово втрачала почуття реальності й часу. Я буквально переносилася в цей храм. Це фантастичне почуття, але це реально зі мною відбувалося. А далі виникали музичні ідеї й образи.
– Кожен день у Вас зайнятий творчістю?
– Так, навіть коли відпочиваю або подорожую. Пасивний відпочинок не для мене. Я не можу сидіти годинами біля озера або річки, смажити шашлики, грати в карти. Це для мене страшна нудьга. У відпустці я подорожую, кудись виїжджаю, спілкуюся із творчими людьми, друзями, колегами, і це завжди для мене стимул до творчості. Я повинна рухатися, наповнюватися враженнями. Тернопіль, Кам'янець_Подільський, Чернівці, Рівне, Чернігів, Ніжин, Львів, Ялта, Севастополь – це ті міста, які я відвідала цього року. Все моє життя, кожний день осмислений роботою. Поезія, читання літератури з історії, а також історії архітектури, театру, живопису – ось коло моїх постійних інтересів. Мені зовсім не обов'язково щодня створювати музику, є багато інших цікавих справ, яким можна присвятити свій час. Адже всі враження допомагають у музичній праці, тобто все мною прочитане, пізнане повинно трансформуватися у музичні образи – увінчатися написанням музики.
– Над чим зараз працюєте?
– У мене дуже багато "кинутих" творів. Раніше я писала відразу кілька творів одночасно. Моя творча думка неслася поперед мене. Щось не дописувала, бралася за написання нового. Зараз стало жаль своїх незавершених праць, адже на них було витрачено багато зусиль, енергії, тому треба їх завершити. Зараз я цим і займаюся – допискою недописаного, переробкою того, що мені не подобається. У результаті виникають другі редакції раніше написаних добутків. Більше того, зараз я роблю оркестрові редакції деяких хорових творів.
– У яких випадках Вам як автору подобається виконання Ваших творів, а коли ні?
– Зараз дуже багато різних хорових колективів. Серед них є й не дуже високої виконавської якості, тобто самодіяльні. Отож вони так трактують твір, що просто його не впізнаєш. Іноді ж виконання просто фальшиве. Мої твори не настільки прості для виконання, а рівень майстерності багатьох колективів просто не дозволяє їм братися за складні хорові опуси.
– Які критерії й вимоги висуваєте перед виконавцями?
– Деякі виконавці – солісти, хорові колективи, оркестри – не намагаються розпізнати авторський задум, концепцію образної драматургії твору. Тому й виконують добуток якось по–своєму, знаходячи в музиці те, чого там і близько немає. Музикант–виконавець може прикрасити твір своєю інтерпретацією, але може й знебарвити, "перекреслити" авторські думки. Основна вимога до виконавця – не руйнувати авторський задум, не вигадувати зайвого.
– Які саме виконавські інтерпретації Ви привітаєте?
– У цілому не маю нічого проти виконавського інтерпретування власних творів. Для композитора важливо, щоб його музика виконувалася, тому я не супротивник новацій і різних версій, але все повинно бути зроблено зі смаком, без кричущого протиріччя авторським установкам.
– Ви багато їздите різними містами України й знаєте про стан, в якому перебувають зараз хорові колективи. Як вони "виживають"?
– Зараз у музиці склалася важка ситуація. Як композитор, який постійно стикається з життям хорових колективів, можу сказати, що виживати багатьом з них нелегко. Вони гастролюють за кордоном буквально за копійки. Крім того, їм доводиться у свій репертуар включати музику дуже близьку до естрадної. Таким чином вони намагаються ви живати. Навіть столичні колективи перебувають у досить жалюгідному стані.
– А вихід з кризової ситуації, в якій перебуває наша культура, на Ваш погляд, є?
– Треба чекати. Вся ця криза мине, період бездуховності зміниться стадією духовності, але для таких змін потрібен час. Історія існування людства неодноразово демонструвала правило – за "чорною", негативною йде "біла", позитивна форма життя. Люди творчих професій повинні своєю працею, творчістю намагатися протистояти загальному безкультур'ю. Мабуть, тільки такі поради можна надати в тій ситуації, яку ми зараз всі спостерігаємо.
– Чи є у Вас мрія, яку Вам не вдалося реалізувати?
– Мені хотілося б створити світову хорову організацію. Це, звичайно, глобальна й практично не здійсненна для мене мрія_ідея, але, може, хтось зацікавиться цією думкою й займеться реалізацією цього питання.
– Який закон буття можна підвести під ідейну концепцію Вашої творчості в цілому?
– «Должно из жизни уходить, чему приходит срок, рождаться новое должно, как молодой листок» – це строфи одного індійського поета, у яких зафіксовано правильний закон буття – все чергується, одне змінюється іншим, щось вмирає, а щось відроджується. Все в цьому світі закономірно – весь час відбувається відродження, тільки щоразу на новому діалектичному витку.

Ганна ЛУНІНА

"Українська музична газета" №3/73, липень-вересень, 2009 р.

 



 

 

Киевская камерата

Афіша

20 вересня 2021 року
Понеділок 19:00

Національна філармонія України
Колонний зал ім. М.В. Лисенка

(м.Київ, вул. Володимирський узвіз, 2)

ВІВАЛЬДІ
Інструментальні концерти

П’ЯЦЦОЛЛА
«Che Tango Che»
 

 


Новини

11 wrzesnia 2021

7. Dni Muzyki Ukrainskiej
w Warszawie –
Koncert symfoniczny
Witold Lutoslawski Polish
Radio Concert Studio / Warsaw

The National Soloists Ensemble
“KYIV CAMERATA”

ROMAN REWAKOWICZ
dyrygent / conductor  

 

------------------------------------

Композитор в
зеркале современности

(в 2-х томах)

В фолианте «Композитор в зеркале современности» представлены авторы, чей творческий старт пришелся на
80–90-е гг., а зрелость совпадает с нашим временем. >>> 


КОМПОЗИТОР –
МАЛЕНЬКАЯ ПЛАНЕТА…

Эта книга - бесед репрезентирует десять мнений ярчайших личностей нашей современной украинской музыкальной культуры...>>> 


Serj Tankian and orchestra Kievan kamerata 

 

В столице Украины впервые выступил легендарный музыкант, солист System of a down, Серж Танкян!
Интервью и фоторепортаж. (сентябрь 2013)
>>> 


Відео

Накануне презентации новой книги
АННЫ ЛУНИНОЙ
"КОМПОЗИТОР В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОСТИ" состоялась беседа ДИРИЖЕРА ВАЛЕРИЯ МАТЮХИНА с ДИРЕКТОРОМ издательства "ДУХ И ЛИТЕРА" КОНСТАНТИНОМ СИГОВЫМ...

 

Національний ансамбпь солістів "Київська камерата"
Євген Станкович
Cимфоніі No.3 та No.7., OPERA RUSTICA на вірші Бориса Олійника.
(15/06/2012)