Генеральный
директор -
художественный
руководитель
Национального
ансамбля
солистов
Украины
«Киевская
Камерата»
Валерий Матюхин

 

 


 

 

 


 

 

 

 


 


                  

       Його музика сповнена любові

                                                                     Ганна Луніна

Український композитор, народний артист України, лауреат премії імені М. В. Лисенка Олег Пилипович КИВА цього року відзначає своє 60-річчя. Скромна людина, яка уникає галасливих музичних тусовок і не рекламує себе та своє мистецтво, він цілком занурений у творчість. Його музика не потребує реклами - вона говорить сама за себе. У своїх творах Олег Кива розкривається як композитор-лірик, як композитор-романтик, як композитор камерного, дуже особистісного плану. Слід відзначити, що серед українських композиторів він займає перше місце за рейтингом зайнятості в кіномистецтві - ним написано музику до п'ятдесяти широко відомих художніх фільмів, серіалів, історично-документальних, хронікальних та мультиплікаційних кінострічок. Музичний світ митця вражає образною багатогранністю, широтою діапазону емоційно-психологічних нюансів. Його музична палітра охоплює різні почуття - від щемливого щиросердечного трагізму, інтимної сповіді до пантеїстично-акварельної, пейзажної лірики. Вона, огортаючи магнетичною аурою надзвичайної звукової барвистості, по суті, є втіленням поетичної Краси у всіх її проявах. Олег Кива - автор балету "Олеся", вокально-симфонічних творів, зокрема "Ода землі" (слова М.Рильського), "Дума про Полтаву", камерних кантат, камерної симфонії (слова Т.Шевченка), Ліричної поеми для симфонічного оркестру, Увертюри, камерно-інструментальних, хорових та вокальних творів, музики до театральних вистав...

- Олеже Пилиповичу, мабуть, на ваш вибір професії музиканта вплинули батьки?

- Це був їхній вибір. Моє дитинство схоже на ди тинство більшості музикантів. Батьки віддали мене в музичну школу, хоча цьому не дуже радів. Це - мрія мами. Вона хоча й не мала музичної освіти, сама на вчилася грати на роялі. Батько дуже добре співав, в основному народні пісні. Дідусь був регентом церков ного хору. У музичній школі я навчався в класі фор тепіано й успіхи були нижче середніх. Потім - музичне училище, де у рік мого вступу відкрився теоретичний факультет, і оскільки я як піаніст з неба зірок не хапав, довелося піти саме на цей факультет. Там працював прекрасний педагог - Пікуліт Віктор Максимович, який тільки закінчив Харківську консерваторію по класу композиції й приїхав у Полтаву. Він викладав гармонію, і я всерйоз захопився цим предметом. Крім того, Віктор Максимович стимулював мої творчі здібності, "розбудив" композиторський інтерес.

- А коли ви стали самостійно писати твори?

- Десь па другому курсі училища, коли мені було 16 років: спочатку писав невеликі п'єси для фортепіано та романси. Шкода, що перші опуси я не зберіг. Але один з них пам'ятаю - це п'єса "Вночі біля старої зруйнованої дзвіниці".

- Як складалася ваша подальша творча доля?

- Успішно закінчив музичне училище й вступив до Київської консерваторії на композиторський факультет у клас Мирослава Скорика, який після закінчення Московської консерваторії приїхав па роботу до Києва. Я і Вадим Ільїн були його першими учнями. Приблизно на другому курсі я усвідомив, що композицією слід займатися серйозно й що моє покликання - стати композитором. Закінчивши навчання у консерваторії, за розподілом потрапив в Уманське музичне училище, де викладав три роки теоретичні дисципліни, диригував місцевим симфонічним оркестром. Потім повернувся до Києва, вступив до Спілки композиторів України, відслужив в армії. Після демобілізації викладав у ДМШ Києва, працював референтом Спілки композиторів України, а також у Музично-хоровому товаристві, був музичним редактором у видавництві "Музична Україна"...

- Вами створено дуже багато музики до фільмів. Пригадайте, будь ласка, найцікавішу, на ваш погляд, роботу в кіно...

- Цікаво було працювати з режисером Сергієм Омельчуком над створенням фільмів на історичну тематику - "Дорога на Січ", "Козаки ідуть". Мною написана музика до таких фільмів, як "Графиня де Монсоро", "Серця трьох", "Рік теляти", "Карусель", "Вантаж без маркування", "Допінг для ангела", кількох детективних серіалів - "Лялька", "Слід перевертня", "Попіл фенікса", "Мій особистий ворог", до документальних та мультиплікаційних фільмів.

- Як виникає ідея написання нового твору?

- По-різному. Іноді це певні життєві переживання, які "збуджують" творчу фантазію, іноді поезія, стан душі, іноді - робота на замовлення... Сама ідея, темамелодія у мене виникає досить швидко. Це - миттєве включення, а ось кінцева реалізація, остаточний варіант твору та його запис на папері може тривати досить довго.

- Чи часто доводиться переробляти вже написані твори?

- Я не прихильник повернення до раніше написаного: що зроблено - то зроблено. Хоча бувають моменти, коли виникає бажання дещо переробити, але я залишаю все як є. Хоча кожний діє по-своєму.

- Який період творчості ви б виділили як найпродуктивніший ?

- Мною написано не так багато, тому для мене всі роки досить плідні. У Михайла Булгакова в "Театральному романі" є цікавий епізод, коли автор (він же Булгаков) прийшов до Станіславського і його зустріла мати режисера та спитала про сферу його діяльності. На що письменник відповів, що він драматург. Увідповідь почув: "То ви п'єси пишете? Навіщо? Он їх скільки написано, грати - не переграти..." Цей епізод дуже показовий для творчої людини. На мій погляд, писати слід тільки тоді, коли інтуїтивно відчуваєш, що твій твір хоча б якось може виділитися. А знаючи заздалегідь, що він "розчиниться" в загальній масі - нецікаво, та й не потрібно. Твір повинен мати власне неповторне обличчя, чимось відрізнятися від інших. Якщо ж кожний новий опус буде схожий на попередній, то весь творчий процес перетвориться на просте тиражування й самодублювання. Думаю, що такий результат не привабливий пі композиторові, ні слухачам.

- А як щодо систематичної щоденної праці, якої дотримувалися у свій час Чайковський, Стравінський...

- Працювати треба систематично, хоча у кожного композитора свій темп, свій ритм життя й творчості, свій талант. Саме ці фактори й впливають на швидкість роботи митця.

- Ваша Друга камерна кантата досить незвична з погляду національного колориту...

- Своєрідна, яскраво національна поезія Гарсіа Лорки, здавалося б, вимагала "проіспапського" вирішення музичного завдання. Однак у своїй музиці я не прагнув до точної передачі іспанського колориту. Мої знання про цю країну і її музичну культуру мали досить загальний характер. З Іспанією я був знайомий через живопис іспанських художників, зокрема, з полотнами Гойї. Іспанським духом перейнята проза Хемінгуея, яким я захоплювався у свій час.

- Як ви знаходите для своїх вокальних опусів поезію і як часто вона провокує вас на написання нового твору?

- Я відбираю тільки ту поезію, яка мені цікава, котра викликає певні емоції і відповідає моєму внутрішньому стану. Зазвичай багато читаєш у дитинстві та юнацтві. Іноді несподівано для себе у пам'яті спливають деякі рядки, поетичні образи. Раніше прочитане у свідомості якимось чином перевтілюється, переплавляється, набуваючи нового звучання. Тоді поезія надихає на створення власного твору. Хоча, якщо говорити про мої композиції, то вибір поезії інколи має випадковий характер. Мені з дитинства дуже подобалися вірші Пушкіна, особливо про осінь. Зараз я пишу кантату на вірші Пушкіна й Тютчева, всі її частини будуть присвячені осінній тематиці. Можливо, випадковість мого колишнього вибору поезії у цьому випадку стала творчою закономірністю. Я вже давно тяжію до написання вокальної музики, бо людський голос - найвиразніший інструмент. Всі інші інструменти виготовлені людськими руками, а голос - від Бога. Він - перлина, що вимагає відповідного обрамлення. Моє завдання - знайти для цієї дорогоцінності відповідну оправу.

- Слово конкретизує смислову ідею твору?

- В інструментальних жанрах неможливо досягти такого ефекту, як у вокальній музиці: вона більш дохідлива для слухачів. Я вважаю, що музика не повинна бути спеціально ускладненою, з хитромудрою ідеєю, що в результаті "творчих експериментів" виявляється зрозумілою тільки її творцеві. Вона при всійсвоїй складності, що, безумовно, диктується часом, розмаїтій стилістиці і художньому напрямку повинна бути доступною і зрозумілою слухачеві в розкритті ідеї, має викликати певні емоції, хвилювання, інакше немає сенсу писати тільки для себе.

- Вам доводилося писати на замовлення?

- У мене практично немає замовлених творів, крім балету "Олеся". Свої твори я писав за власним бажанням.

- Ви створюєте ескізи, які фіксують ваші музичні думки?

- Як правило, я все тримаю в голові, основна робота відбувається саме в моїй свідомості. Нотую я тільки остаточний варіант, який і є основним - першим і останнім.
Іноді реалізація ідеї відбувається досить швидко -від зародження до її остаточного втілення. Іноді реалізувати свої музичні думки доводиться через досить тривалий час. Я не можу працювати одночасно й у кіно, і писати академічну музику. Однак думку, яка у мене виникає і довго не полишає, я пам'ятаю. З легкістю можу у будь-який час повернутися до неї як до теми майбутнього твору.
Третю частину Третьої кантати я написав за кілька годин, а перші дві частини - протягом місяця.

- Вам подобається працювати в камерному жанрі чи це пов'язано із загальною тенденцією часу?

- Одна великомасштабна робота все ж у мене є. Це балет "Олеся" за повістю Купріна, який так і не був поставлений і вже, напевно, не побачить сцени. Коли я це зрозумів, то заспокоївся. Дуже важко потрапити у коло вже існуючих балетних постановок. (Я зараз не беру до уваги фінансову частину проекту). Існує думка, що в мистецтві є місце для кожного, але насправді все інакше. Валети я писати вже не буду ніколи, як і великоформатну оперу, бо в цьому немає сенсу, а пи сати в шухляду не хочу.

- Чому ви зупинили свій вибір саме на жанрі камерної кантати?

- Камерна кантата - жанр, найбільш близький мені. Кожному композиторові слід займатися тим, що подобається й виходить. Не люблю пафосу й зайвої патетики, які обов'язково присутні в таких монументальних творах, як ораторія, опера. Для мене важливо, щоб мій твір сприймався слухачами, радував їх. Камерна кантата для мене - це розгорнутий, розширений романс. З іншого боку - це стисла міні-опера.

- Чому ж ви тоді не спробували написати камерну оперу, адже це цілком реально в плані постановочної реалізації?

- Певний час обмірковував можливість працювати в жанрі камерної опери. Але для цього необхідні цікавий зміст, лібрето. Я познайомився з багатьма сюжетами, які мені пропонували, однак... Для мене ідеальний сюжет для камерної опери - це гарна поезія.

- Ви відчуваєте межу між об'єктивним та суб'єктивним началом у вашій музиці?

- Всі твори глибоко особистісні, адже кожний композитор пише про себе. Моя музика відображає мій внутрішній світ, мій духовний стан. Я не люблю штучності й нарочитості в музиці. Мистецтво має бути щирим, проникливим, без фальші.

- Творчість будь-якого майстра - це складний симбіоз емоційно-психологічних настроїв і почуттів. Та все ж, що домінує у вашій музиці? Чи мож на вас назвати романтиком ?

- Думаю, що так, хоча на це запитання дуже важко відповісти однозначно. Адже й ліриці притаманна романтична аура, а в романтизмі може бути присут нім драматизм. Інша справа - наскільки яскраво й виразно виявлена та або інша емоційна барва. Іноді композитор навмисно вуалює емоційні грані, грає з ними. Я, напевно, лірик, а лірика звичайно у мене світла, хоча в ній є й щемливе, драматичне начало.

- При написанні музики ви орієнтуєтеся напевного потенційного слухача?

- Ні, я орієнтуюся тільки на себе. Хоча багато чого залежить від жанру, у якому пишеш. Якщо це кіно-музика, то вона повинна бути доступною й зрозумілою всім. У цьому випадку враховуєш критерії сприйняття масовим слухачем. Та в першу чергу відштовхуєшся від власної оцінки. Можливо, якщо твір сподобається мені, то він зацікавить й інших. Композитор завжди бажає, щоб його музика мала успіх, була популярною.

- Яка, на ваш погляд, місія композитора ?

- Це дуже складне запитання. Та все ж, якщо спробувати відповісти стисло, то композитор, як і будь-яка інша творча людина, має нести у світ Красу й Добро у високому розумінні цих слів. Навіть найтрагічніший твір повинен мати світлу ауру, "вихід" у Вічність. Почасти композитор - просвітитель, але, вважаю, що це не основна його функція.

- Тоді як би ви визначили основну тему своєї творчості?

- Любов у різних її проявах: до близьких, до навколишнього середовища, до людей. У мистецтві не повинно бути агресії, руйнування - їх і так багато у реальному житті. Музика має бути світлою, сповненою Любові. .

 

 
© Київська Камерата, Поддержка и обновление сайта Антон Недзведский . Лит. обработка материала – Анна Лунина. 2003