Генеральный
директор -
художественный
руководитель
Национального
ансамбля
солистов
Украины
«Киевская
Камерата»
Валерий Матюхин

 

 


 

 

 


 

 

 

 


 


                  

Прояв вищої краси

                                                             Ганна Луніна

5 грудня Полтаву чекає нова музична подія -
у Палаці дозвілля "Листопад" відбудеться авторський вечір лауреата премії імені Миколи Ласенка, народного артиста України, композитора Олега Кави, присвячений його 60-річчю. У цьому грандіозному концерті візьмуть участь народні артисти України Ніна Матвієнко й Валерій Буймістер, заслужені артистки України Ірина Семененко й Людмила Войиаровська та інші виконавці, а також Національній ансамбль солістів України "Київська камерата".

Олег Кива - композитор різноплановий. Жанровий обсяг його творчої спадщини - це фортепіанна, камерно-інструментальна, камерно-вокальна, хорова, вокально-симфонічна музика. Такі твори автора, як "Соната №2" для фортепіано "Романтична музика", дивовижні за музичною красою чотири камерні кантати, "акварельна" камерна симфонія на слова Тараса Шевченка, квазістаровинна "Українська музика XVI-XVII століть", більше знають поціновувачі класики. Але Олег Кива відомий широкому загалу й своїми музичними кінопрацями. Серед українських композиторів він - перший за рейтингом зайнятості в кіномистецтві. Олег Кива написав понад півсотні музичних творів до вітчизняних ("Людина з команди "Альфа", "Дорога на Січ", "Козаки ідуть", "Гори димлять"...) і радянських художніх фільмів ("Рік Теляти", "Вантаж без маркування", "Серця трьох", "Грішник" та інших), серіалів ("Графиня де Монсоро", "Мій особистий ворог", "Лялька", "Попіл фенікса" тощо), історично-документальних, хронікальних і мультиплікаційних кінострічок ("Стародавня балада", "Тополя", "Драма на папері"...). Перераховане - це тільки частина величезного списку музичних кіно-праць Олега Киви.

Однак найкраще про свою творчість, свою музику може розповісти тільки автор...

- Олегу Пилиповичу, вас вважають полтавцем, хоча й народилися ви у Львові, а після закінчення Київської державної консерваторії живете в Києві. Яким чином ваше життя пов'язане з Полтавою?

- Уся моя рідня - полтавська, бо тут жили мої прадід, дід, батько. Мене, ше однорічним малям, привезли сюди 1948 року. І з того часу я проживав у цьому мальовничому місті, яке щиро називаю рідним, доки не вирішив поїхати в столицю. До Києва потрапив через те, що обрав про фесію музиканта й хотів продовжити музичну освіту саме в Київській консерваторії.

- Батьки якимось чином вплинули на ваш вибір?

- Значною мірою - так. Вони віддали мене в музичну школу, хоча я цьому особливо й не радів. Мама мріяла бачити мене музикантом. У неї не було музичної освіти, але вона мала чудовий слух і самостійно навчилася грати на роялі. Отже, певно, через мене втілювала свою нездійснену мрію. Батько також дуже гарно співав, особливо народні пісні. І в дідуся були дані до музики - він буврегентом церковного хору. В музичній школі, де я вчився гри на фортепіано, мої успіхи не відзначалися особливим "блиском". Потім вступив до музич ного училища на теоретичний факультет. Мені пощастило, що потрапив до класу прекрасного викладача - Віктора Максимовича Пікуліта, який і "пробудив" у моєму серці "композиторський інстинкт".

- А коли з'явилися ваші перші твори?

- Десь на другому курсі училища, коли мені виповнилося 16 років. Це були невеликі п'єси для фортепіано та романси. Свої перші опуси я, звичайно ж, не зберіг. Але один із них пам'ятаю - п'єсу "Вночі біля старої зруйнованої дзвіниці". З вікна будинку мого дитинства виднілася занедбана дзвіниця. Цей пейзаж, який вечорами набував таємничості, і надихнув на написання твору.

- Як складалася ваша подальша творча доля?

- Я успішно закінчив музичне училище і вступив до Київської консерваторії на компози торський факультет у класс Мирослава Скорика, який тільки-но закінчив Московську консерваторію і приїхав викладати до Києва. На другому курсі я усвідомив, що композиторсь ким мистецтвом треба займатися серйозно, і відчув, що це - моє покликання.

- Чому останнім часом вибільше присвячуєте себе роботі саме в кіно?

- Кожний композитор мріє працювати в кінематографі, тому що це дуже цікава, продук тивна й результативна сфера діяльності. Я полюбив роботу в кіно ще 25 років тому, коли писав музику до художнього фільму "Ніжність до ревучого звіра", який поставив таланови тий режисер Володимир Попков. Якщо пам'ятаєте, ця картина - про мужніх льотчиків-випробувачів. Треба було вжитися в образ і ніби самому стати під корювачем небес, адже музичне тло у фільмі допомагає створити емоційну напругу, змусити глядача співпереживати. Я й досі пов'язаний з режисером тісними творчими контактами, а з кінематографом - долею.

- Що для вас головне у творчості?

- У "Театральному романі" Михайла Булгакова є досить повчальний епізод. Коли автор, він же Булгаков, прийшов до класика режисури Костянтина Станіславського, письменника зустріла мати останнього й поцікавилася про сферу діяльності гостя. Письменник відповів, що він драматург, і у відповідь почув: "А що ви, п'єси пишете? А навіщо ви їх пишете? Он їх скільки написано, грати - не переграти...". Цей епізод дуже показовий для творчої людини. На мій погляд, писати потрібно тоді, коли ти інтуїтивно відчуваєш, що твір буде хоча б комусь потрібний. А просто писати, знаючи заздалегідь, що витвір загубиться в загальній масі, якось нецікаво, та, мабуть, і не варто.

- На якого слухача ви орієнтуєтеся насамперед?

- Передусім, я прислухаюся до свого серця. Якшо музика йде від нього, то вона буде доступ ною і зрозумілою всім, незалежно від теми, жанрових рамок тощо. Масовий слухач - у якому б місті чи країні він не жив - завжди відчуває, де фальш, а де справжня музика. Композитор, як і будь-яка творча людина, маючи дар Божий, повинен нести у світ Красу й Добро. Навіть у найтрагічнішого твору мають бути світла аура, "вихід" у Вічність.

- Як ви узагальнили б ідею своєї творчості?

- Любов у всьому, у різних її проявах: любов до близьких, любов до навколишнього середовища, до людей. У мистецтві не повинно бути агресії, руйнування, бо їх занадто багато в реальному житті.

- І насамкінець: над чим працюєте нині і чим збираєтеся порадувати своїх прихильників?

- О-о-о! Спочивати на лаврах не доводиться. Працюю над двома камерними кантатами одночасно: П'ятою - на вірші Олександра Пушкіна і Федора Тютчева та Шостою - на поезію Тараса Шевченка. Окрім того, знову ж таки, пишу музику для нових кінофільмів. Гадаю, слу хачі не будуть розчаровані.

 

 
© Київська Камерата, Поддержка и обновление сайта Антон Недзведский . Лит. обработка материала – Анна Лунина. 2003